Багато людей вважають, що самотність – це щось сумне й погане. Однак я зовсім з цим не згодна. Завдяки часу, коли ти подалі від усіх, можна зробити безліч чудесних речей. Тож, якщо ви досі боялись самоти, думаю я зможу вас переконати у зворотному.
Спершу визначимось з поняттям, яке асоціюється лише з нудьгою та журбою. Самотність – це проведення часу в компанії лише себе, своїх думок та тиші. Якщо людині погано бути з собою, то тоді можна сказати, що ця особа або не знає, чим зайнятись, або залежна від навколишніх (розбещена увагою). Для справжньої гармонійної людини немає нічого страшного в тому, щоб побути наодинці. Навіть навпаки! Часом це велике і рідкісне задоволення.
То що ж такого тут особливого? Коли ти лише сам, то можеш не комплексувати і робити, що заманеться. Хочеш співати – будь ласка, ніхто не стримує; хочеш танцювати під дивну музику – вперед; хочеш малювати – давай, нікому тобі заборонити. Крім повної свободи, ти оповитий тишиною, немов у непробивну ковдру. Звісно навколо тебе є звуки, які створюєш тільки ти, але тоді вони набувають більшої вагомості, адже ніяка метушня не перебиває оригінального «голосу» предметів. Не потрібно вдягати на своє обличчя маску приязності, на самоті тобі немає для кого грати якусь роль. Ніхто не запитає: «Чому ти такий сумний?» Певним особам важко зрозуміти, що ти не зажурений, а просто спокійний. Але на самоті не треба грати жодну роль (на жаль, люди часом забувають те, хто вони насправді через все це лицемірство). Можна без поспіху почитати, зайнятись улюбленим хобі, наїстись солодкого досхочу, подивитись щось (фільм, телепередачу чи серіал), прибрати оселю, помедитувати (медитацією може бути і звичайне спостереження за природою та міркування), послухати музику, розібрати старі речі, попити чаю зі свіжою випічкою, зробити фізичні вправи, прогулятись, купити давно заплановане тощо. Насправді я не розумію як може бути нудно, залишившись самому.
Бувають випадки, коли люди бояться залишатись з собою. В основному це через те, що тоді з’являється багато думок. Довго міркуючи про щось, можна згадати дещо дуже неприємне чи побачити правду, якої весь час уникав. Сам від себе не втечеш, тому деякі намагаються не влаштовувати зустрічей зі справжнім «я». Але є думка, що в суспільстві ти завжди будеш гостинно прийнятий та ніколи не потрапиш у тенета ізольованості. Проте все це омана, адже найжахливіше тоді, коли ти самотній саме серед людей. Тоді ти примушений бути одинаком, а з простого періоду часу самота стає описом твого стану, тобто це перетворюється на почуття, на тебе.
Як бачите, насправді чогось кошмарного в проведенні часу наодинці немає. Це завжди врівноважує, адже ти займаєшся лише собою та розбираєшся в усьому не визначеному досі. Кожній людині треба самотність, однак їй теж має бути межа. Як я казала вище, не треба момент робити власним станом (звісно, якщо вам лише в радість такий спосіб життя – то прошу). Але досить вірити у вічну підтримку соціуму, бо вже час розплющити очі, забувши ілюзію цієї допомоги. Мудреці кажуть, що всі відповіді людина зберігає у собі. Тож, вибір завжди за вами: жити з правдою чи й далі блукати у здогадках та міражах.
Анастасія ПОСУХОВА,
випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”,
Житомир