Погодьтеся: думка про велику суму грошей неабияк гріє душу. Це те саме, що, наприклад, малювати в уяві мисочку теплого борщу чи смачної печені, стоячи при цьому на сильному морозі. Або навпаки – у нестерпну спеку наближатися до крамниці й хотіти прохолодного морозива. Одним словом, усе це надзвичайно приємно для нас. (Джерело фото – prozahid.com)
Утім, думки матеріалізуються. І коли люди отримують бажані гроші, ейфорія швидко минає. Натомість настає апатія: що ж робити з такою великою сумою? Це почуття знайоме усім переможцям лотерей. Спочатку вони намагаються витрачати гроші більш-менш розумно за своїми потребами, а потім не витримують і зриваються, бездумно переводячи суми на алкоголь, автомобілі, будинки, азартні ігри тощо. І що ж у підсумку? Колишні мільйонери зізнавалися, що гроші не принесли їм великого щастя. Один щасливець навіть заявив, що бути банкрутом йому приємніше, аніж багатим. Інший закликав нікому просто так не давати грошей.
То що ж – і справді не в грошах щастя? Так, якщо розуміти їх не як самоціль, а як засіб, за допомогою якого можна робити добро. Тож одним із пунктів витрат стане благодійність. Про неї я знаю не тільки з телевізійних сюжетів, а й сам брав участь. Щоправда, я жертвував не гроші, а бонуси зі спеціального рахунку на мобільному телефоні. І якось ці умовні одиниці рятували реальні дитячі життя. Коли я отримував повідомлення, що мої бонуси комусь зарадили, мене охоплювала радість. Тож зраджувати своїй традиції не збираюсь: перерахую, скажімо, п’яту частину від мільйона благодійним організаціями та на волонтерські акції й проекти різних напрямів.
Інші двісті тисяч я б пожертвував для своєї малої батьківщини – Луганської області, Сватівського району та міста Сватове. Бачивши за своє життя багато міст, я помітив безліч корисний речей, які можна втілити. Так, наш район має об’єкти, які теоретично можуть привабити туристів: церкви, пам’ятники, мальовничі парки, козацька вежа, краєвиди на річку Красну тощо. А на Луганщині таких місць ще більше!
Крім того, можна поліпшити матеріальне устаткування в школах. Так, на ці кошти в моїй школі, яку я зараз закінчую, може з’явитися кабінет хімії. У ньому учні зможуть пізнати хімію не як науку зі складними формулами та рівняннями, а як дивний світ дослідів. Останні за все моє шкільне життя можна перерахувати на пальцях рук.
Третю частку у 200 тисяч гривень я б залишив своїм батькам та братові. Через певні психічні відхилення він потребує особливої турботи. Моя матір не здавалася, намагалася знайти заклад, де брата могли навчити знань та пристосувати до життя в суспільстві. Так тривало до тих пір, коли йому не виповнилося сім років. Ми не віддали брата до інтернату чи куди-небудь, хоч мали таку можливість. Тож матір, батько і я з розумінням та любов’ю ставимося до брата Дмитра, намагаючись не зважати на хворобу. Батьки для мене – живі взірці працелюбності, які не могли сидіти склавши руки, з користю проводили кожну хвилину та вчили цьому мене. Хоч повною мірою вдячність грошима я не можу виразити, та я вчиню краще, аніж деякі герої реаліті-шоу, які взагалі забули про існування своїх батьків.
Уже навіть науково визначено, яка сума здатна ощасливити людину. Собі ж я б виділив ту ж п’яту частину від мільйона. Певний, що цих коштів вистачить на доволі непогане життя та розвиток. Під останнім я розумію відвідування театрів і кіно, літературних вечорів та – що особливо мене захоплює – читання книжок. Я так кохаюся в них, що не пропущу жодної нагоди купити нову. І хоча я купив книжок більше, аніж прочитав, гадаю, що в майбутньому вивільниться більше часу на це заняття.
І ось залишається двісті тисяч гривень. Куди витратити їх? На майбутніх нащадків. Я намагатимусь задовольнити їхні потреби у вихованні та освіті, а також організувати цікаве та різноманітне дозвілля. Утім, ще раз наголошу, що гроші – це не головне, і у вихованні я вважатиму їх не інакше як засобом.
Таким чином, я витратив би мільйон гривень розумно, передбачливо й корисно. Так само розмірено я вирішую більшість справ у своєму житті. Це дає змогу тверезо оцінити ситуацію, передбачити можливі наслідки та не надто зважати на емоції. Тож мені здається, що краще мільйон гривень розподілити й не вийде.
Ростислав ДЗЮБА, випускник Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”, Луганська область
Читайте також:
Дорослі, частіше радуйте себе!
Мої перші кроки після обрання Президентом України
Рекомендації дорослим: що варто і чого не варто робити, щоб бути щасливим