Часто вам у дитинстві доводилося чути від дорослих: «Не повчай мене, я все прекрасно розумію»? Мені – так, і ось що думаю з цього приводу (джерело фото – credo.pro).
Насамперед, ніхто з людей не ідеальний. Ніхто не може всього знати. Багато дорослих помиляються, але мало хто може сказати: «Так, я справді не правий». Головна проблема дорослих – це те, що майже кожен із них не має інших точок зору крім своєї власної. Вони думають тільки так, як мислили 10-15 років тому і ніяк інакше. Також часто можна простежити те, що діти мають креативніший погляд ніж дорослі, вони бачать ситуацію під абсолютно іншим кутом.
Дорослі не насолоджуються життям. Я не кажу про всіх, але у нашій країні люди повністю віддані роботі та побутовим справам. Запитайте у свого батька або матері, коли вони останнім часом були щасливі, чи щасливі вони зараз, що їх задовольняє в житті, а що ні. Діти ж натомість живуть майже одним днем. Так, це не завжди добре, але ж вони частіше радіють, посміхаються, проводять багато часу із друзями. Діти розумніші за дорослих хоча б тому, що займаються тим, що їм до вподоби. Не треба забувати, що у всіх правилах бувають винятки, і я не беру за приклад дітей, яких примушують грати на піаніно або заглиблюватися в математику, хоча здібності в них насправді до малювання або спорту. Запитайте батьків про те, чи люблять вони свою роботу. І більшість скаже: «Ні». Але ж на питання «Чому тоді ти її не зміниш і не підеш на іншу, яка буде приносити насолоду?» буде дуже багато слабких і незначних аргументів. На кшталт «У мене не має на це часу», «Як ти собі це уявляєш?», «Це зараз не можливо».
Дорослі дуже консервативні. Мало хто з них вміє змінювати смаки, думку тощо. Яскравими прикладами можуть бути міркування дорослих щодо людей із татуюваннями, нестандартною зачіскою, або яскравим одягом. Все це «ненормальні», «зеки» тощо. Вони не розуміють того, що людина з татуюваннями можливо хотіла залишити спогади про якусь подію, самовиразитися.
Справжньою стіною проблем для багатьох дорослих є їхнє стереотипне бачення життя. Норма життя для них – це: народитися – вивчитися – влаштуватися на роботу – вмерти. Звичайно це стосується не усіх дорослих людей. Є такі, що насолоджуються життям, не завжди піддаються стереотипам. На мою думку, все це застаріла схема, утворена ще за радянських часів, коли працювати на заводі було честю й багато людей не замислювались, чи можна будувати своє життя якось по-іншому. Вони не мали змоги до самовираження, ідентифікування себе, як особистості. Згадайте, скільки людей працювало в театрі і скільки на заводі. Вся ця схема не повинна існувати в принципі. Людина повинна жити так, як бажає, але, звичайно, керуватись при цьому загальноприйнятими етичними та моральними нормами.
Отже, підведу підсумок. Моя головна рекомендація дорослим – ні в якому разі не діяти за принципами, які вам не близькі. Намагатись відходити від устоїв, не жити за певними шаблонами, нав’язаними соціумом. Тим паче, що багато з них насправді відійшли в історію разом із радянським минулим.
Те, чим займаєшся, треба любити. Або – знайти ту справу, яка приносила б задоволення й самореалізацію. Помічати щастя потрібно навчитись. Це можливо навіть у скрутних ситуаціях. Щоб пізнати себе, не завжди потрібно бігти на край світу. Щастя – це любов, піклування, сім’я, улюблена справа, а ще, це радість за кожен прожитий день. Потрібно навчитись цінувати найменше.
Щастя поблизу, воно всередині нас.
Ярослав ДЕРЖАК, випускник Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”, Донецька область