Та саме та розмова надовго відкарбується у моїй пам’яті. Чим далі говорила мама, тим більше сліз падало з моїх невиспаних очей. Взагалі, багато можна сказати про очі. Жваві, гострі, м’які, щасливі, розумні, розгублені, смішні погляди. Багато очей нам доводиться ідентифікувати. Хтось, лише заглянувши у ту карооку, синьооку чи навіть і сірооку безодню, може прочитати історію власника. Вони бувають промовисті, бувають таємничі, різних є доволі.

«Та» розмова. Так виглядає, ніби ми обоє спільники якоїсь надсекретної справи, чи не так? За столом сиділа я, мама і тато. Уяви суботу, стомлену 10-класницю і безмежно люблячих батьків. І годинник невпинно повертає стрілку ближче до одинадцятої вечора. Тема майбутньої професії завжди викликала велике хвилювання. Не було чіткого предмета, який сказав би мені: «Ти 100% тільки лікар чи математик». У тому-то вся і складність. Але я була переконана, що призначена допомагати людям.

Так от, на порядку денному було постановлено вкотре обговорювати майбутнє, оглядати університети, факультети і так далі. Адже за десятим класом поспішає одинадцятий, що тягне за собою ЗНО. А ось до цією штуки варто бути якнайкраще підготовленим. Тож визначатися з професією – ось завдання номер один на той час.

Завжди, коли бачу людину, що заплуталася і потребує допомоги, рвуся хоч якось підтримати. Бачу несправедливість чи неправосуддя – і аж серце стискається. Хоч ці ситуації мали місце у повсякденному житті, я навіть ніколи не підозрювала у цьому порив до юриспруденції. Коли взяла до уваги цей рід діяльності при розмові з батьками, очі почали бачити перспективи, так би мовити, плекати цю несамовиту ідею у юному серці.

Рослинці важко вирости на гарячому піску. Важко прийнятись і дереву. Важко і квітці розбуятись. Інша справа – доглянута грядочка, лагідне сонечко і поживна водичка. Розцвіте, заживе, розростеться. Так і моя стеблинка все ширилась, пролізала, боролась, борсалась, жила. Багато чого мусила вистояти, між іншим.

Сльоза. Одна за одною, вони капали на дерев’яний стіл на кухні. Що й казати про маму. Наша розмова від професій непомітно перейшла на дитячі спогади, нездійснені мрії, пригоди. А за вікном невпинно йшов дощ, наступаючи на п’яти літу, що ще ніяк не могло змиритись із таким швидким епічним кінцем.

Вертаємося до юриста. І справді, той теплий вечір став дуже вагомим у моєму житті. Татові мудрі слова, наповнені неоціненним досвідом, мамині надзвичайно мудрі поради…

Чому юрист, запитаєш? По-перше, престиж, перспективність і неймовірно багато можливостей. Останнє, мабуть, варто було б поставити найпершим. По-друге, ти у будь-якому випадку допомагаєш людям. А це саме те, до чого я прагнула з раннього дитинства. Зробити цей світ кращим, комфортнішим, ріднішим – ось глобальна мрія, яку можна і треба реалізувати за допомогою юриспруденції. По-третє, згодься, хіба це не круто чітко знати свої права та обов’язки, навчати інших? По-четверте, юристи потрібні всюди. І, зазнач, не перестануть бути потрібними навіть у еру роботів. З однієї простої причини: робот хоч і розумний, але не має серця. А саме серце є тим визначальним чинником, що дає можливість йти далі. Мова йде про мотивацію, щире бажання і чисті наміри. Тож, машина не буде настільки самовідданою, як може бути спеціаліст. Список причин обирати професію юриста може продовжуватися довго, це справді так. На мою думку, найголовніше – любити обрану роботу, знайти «своє». І я точно знаю: «моє» – це юрист!

• Що ж, дуже дякую за таке змістовне інтерв’ю, – пролунало з екранів: в ефірі новини. – Нагадую, у нас в гостях молодий юрист, засновниця великої фірми…

The post Чому я хочу стати юристом appeared first on Я - журналіст.

Журналіст – одна із найцікавіших і, водночас, досить важка професія, представники якої повинні не лише бути комунікабельними і вміти висловити свою чи суспільну думку, а й цікавитись політичним та суспільним життям, діяльністю популярних людей та зірок. Адже іноді зовсім несподівано випадає можливість взяти інтерв’ю у когось популярного. Але як це зробити, якщо ти навіть не знаєш, яким видом діяльності займається людина? Проте Сергій Федін говорив: “Тільки журналіст може захоплююче написати про те, в чому абсолютно не розбирається”.
Також до журналістів є певні вимоги, такі як творчість, відповідальність, можливість перебування у відрядженнях, а інколи навіть витримка, адже однією з умов журналістської діяльності є можливий тиск та загрозливі дії.

Отже, ця професія іноді докорінно змінює життя людини, її переконання та думку. Це, свого роду – талант, якому властиво перекинути життя людини з ніг на голову.

Юлія ШОЗДА,

випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”,

Львів

The post Журналіст — це не професія, це стиль життя appeared first on Я - журналіст.

Вибір майбутньої професії справа дуже серйозна і відповідальна. І братися за нього треба якомога раніше, як кажуть: «Старого пса нових трюків не навчиш»! Батьки з дитинства ставилися до мене як до особистості. Завдяки цьому, я ніколи не соромилася своїх смаків, завжди залишалася сама собою, не підлаштовуючись під чужу думку. Отже, мій шлях до вибору майбутньої професії був вільним, але нелегким.

Точні науки мене не вабили. Я завжди губилася в світі цифр і розрахунків. Змалку я любила слухати цікаві казки та історії. Згодом мене почати вабити книжки. Зараз для нас  доступними є багато не тільки книг, але й електронних засобів масової інформації у вигляді телепередач, електронних книг, статей у журналах та соціальних мережах. За допомогою цієї інформації я дізнаюся дуже багато цікавих фактів з життя моїх ровесників у всьому світі, дізнаюся про новини у сфері літератури, культури та суспільного життя.

Я відвідую багато семінарів та конференцій, де беруть участь представники з різних країн світу: Словаччини, Німеччини, Угорщини, Латвії та України. Розмовною мовою для спілкування на таких заходах здебільшого є англійська як одна з міжнародних мов спілкування. Першою, з ким я познайомилася і хто зацікавив мене обрати професію перекладача була волонтер Сміс Колін, яка приїхала до нас в Україну з Нью-Джерсі, США. Вона працювала в нашій школі вчителем англійської мови два роки. Я і мої друзі були для неї «вчителями» української мови, а вона для нас відкривала новий світ англійської культури та мови. Ще хорошим уроком-знайомством була зустріч з волонтером Ройтер Мартіном Робером з Дармштата, Німеччина. Мені було цікаво спілкуватися з цією людиною не тільки українською мовою, яку він знав досить добре, але й поуправлятися у своїх знаннях англійської мови. Я зрозуміла, що мені потрібно ще вчитися, щоб досягти своєї мети і стати перекладачем.

Моя можлива майбутня професія перекладач приваблює мене насамперед свободою, яку вона дає. На мій погляд, кожна людина так чи інакше прагне бути незалежною, самій вирішувати, коли працювати, коли займатися сімейними справами, а коли відпочивати. Професія вільного перекладача, тобто фрілансера,  ідеально для цього підходить. Професія перекладач — дуже розповсюджена в усьому світі. Недостатньо тільки вчитися на курсах, щоб стати гарним перекладачем. Потрібно обов’язково закінчити ВУЗ і постійно поповнювати свої знання, а так само постійно перебувати в професії, тому що мова має властивість забуватися згодом. У наш час роботу перекладачів полегшують нові технології, приміром, електронні перекладачі, які можна вільно знайти в інтернеті.

Мені здається, що ця професія дуже творча, навіть слухаючи переклад іноземних фільмів, можна це зрозуміти. Якщо перекладач талановитий і грамотний, фільм буде набагато цікавіший, ніж якщо коли перекладач робить роботу без ентузіазму й не має почуття гумору. Щоб стати гарним перекладачем, необхідно бути досить ерудованою людиною й розбиратися в тій темі, якою написаний текст для перекладу.

Я вважаю, ця професія надасть мені не тільки матеріальне забезпечення і свободу, але й збагатить мій внутрішній світ від спілкування з новими цікавими людьми. Якщо добре вчитися і досягти хороших успіхів, то можна знайти хорошу престижну роботу не тільки в Україні, але й  за кордоном. Але я б хотіла залишити працювати в себе вдома в Україні, хоча і мрію побувати у всіх країнах світу. І якщо в подальшому я вивчу досконало англійську мову, то на цьому зупинятися не буду. Обов’язково спробую вивчити ще й інші мови, які мені будуть під силу. Інша справа, що таку свободу треба ще заслужити. І робиться це простим і важким способом – щоденної праці над собою і над своїми знаннями. Але найбільшою підтримкою у виборі моєї майбутньої професії стали батьки. Як на мене, то я докладу всіх зусиль, щоб моя мрія стала реальністю.

Ніколь ЛИЙНАРТ,

випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”,

Ужгород

The post Моя майбутня професія – перекладач: що я знаю про неї? appeared first on Я - журналіст.