Коли я залишаюся наодинці зі своїми думками, я обмірковую все,що відбувалося зі мною за якийсь проміжок часу: декілька годин, один день, тиждень. Я згадую ті моменти, які подарували мені посмішку і почуття щастя. Згадую і те, що непокоїть моє серце, розмірковую, чи правильно тоді вчинила. Я нібито проживаю все це ще один раз. І таким чином, розмірковуючи над тим, що відбувалося зі мною, я роблю висновки і починаю краще розуміти себе і свої почуття. Я проводжу самоаналіз, який допомагає мені почувати себе впевненою людиною. Це ніби розмова з самим собою, у якій серце та мозок узгоджують свої дії, досягаючи єдиного рішення про те,що потрібно робити. Я досягаю внутрішньої рівноваги і мені це подобається.

Після вирішення своїх особистих питань, мої думки звертаються до проблем,які непокоять не тільки мене, до проблем, що стосуються усього людства. Хтось може сказати, що підлітки навряд чи зможуть якось зарадити глобальним проблемам людства, але я вважаю зовсім інакше. Ми -нове покоління і дивимося на звичні речі дещо інакше, ніж дорослі люди. Шукаємо інший вихід, віримо у краще і точно знаємо, що ми можемо змінити все-потрібно тільки-но попрацювати! Адже зараз сучасний підхід до старих і всім відомих речей може відкрити новий шлях у наше майбутнє!

Мої думки – джерело мого натхнення. Залишаючись наодинці з ними, я вивчаю себе, людей навколо мене, вигадую нові шалені ідеї, які обов’язково втілюю у життя.

Кожна людина повинна проводити час сам на сам з собою для того, щоб краще розуміти себе та оточуючий світ. Наші думки відображають наше внутрішнє «Я», яке іноді ховається під маскою, що вигідна суспільству, але не нам. Розмірковуючи про щось наодинці,ти пізнаєш себе. І не важливо,про що саме ти думаєш – про те,як вирішити задачу з математики, або як врятувати світ від глобального потепління. Все одно ці думки будуть однаково важливими для тебе, тому що вони твої. І вони розкривають тебе з нового боку, який міг бути невідомим навіть для тебе самого. Міркувати наодинці – найкраще заняття для сучасної людини. Воно допоможе зрозуміти,що ти особливий і твої думки – тільки твої. Саме вони роблять тебе особливими, вони роблять тебе тобою.

Анастасія ЄРЬОМЕНКО,

випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”,

Одеса

The post Про що я думаю наодинці? appeared first on Я - журналіст.

Ви хоча б раз у житті замислювалися над тим, як живуть у цьому світі люди з обмеженими здібностями? Ні, так ось замислитесь.

Жодна людина, яка бачить, не зрозуміє наскільки це страшно.

Людина може не бачити у двох випадках: вона вже народилася з дефектом зору, чи позбутися його після травмування.

А тепер замислитесь, ви народилися сліпим. Ви можливо ніколи не побачите обличчя своєї матері, колір її очей, її маленький милий носик, ніжні вуста та красиву усмішку, веснянки і ямочки на обличчі, довге, шовковисте волосся. Ніколи не побачите світанок і захід сонця, не побачите небо та землю, зорі та місяць. Ви не побачите цього світу.

Другий випадок: ви перестали бачити через травму. Півжиття ви бачили усе: рослини, тварин, птахів, людей, стихії природи, і в одну мить ви почали бачити темряву, яка буде з вами до кінця вашого життя. Ви більше не побачити яскравість світла, променів сонця, яскравість зірок у безмежному небі. Ви навіть не побачити ваших сліз. Вам залишиться лише згадувати ті часи, коли все було в ваших можливостях.

Жодна здорова людина не зрозуміє, наскільки це страшно.

Уявіть себе спортсменом. Ви були призером по бігу на олімпійських іграх. Біг це все ваше життя, ви відчуваєте свободу, коли біжите. Відчуваєте, як розсікаєте повітря своїм тілом і його прохолоду на своєму обличчі. І ось одного дня ви як завжди біжите по вулиці й раптом вас збиває машина. Все. Ви більше не можете бігати, вам насилу вдається ходити. Тепер ви можете забути про свою пристрасть, про це відчуття.

Уявили? Правильно, не можете, тому що вам дуже пощастило, ви здорові, ви бачите і це найголовніше.

Багато підлітків скаржаться на те, що батьки не купили їм новий телефон, а у його друзів останні моделі. А в наступному домі живе сім’я, намагається дожити до наступної зарплатні.

Ти їздиш по місту на дорогому автомобілі і розкидаєш гроші у різні сторони, а у той час у лікарні сидять батьки над ліжком своєї дитини і не знають де знайти гроші на лікування.

Твої друзі можуть дозволити купити собі усе, а ти повинен економити і плачеш, бо в тебе мало грошей, а навпроти твоєї квартири живуть хворі сусіди, які благають Бога не про гроші, а про здоров’я.

Люди скаржаться на те, що в них мало грошей і тому подібне, але насправді вони повинні дякувати за те, що вони здорові, у них є люблячи їх батьки, що вони кожного дня прокидаються, бачать сонце, йдуть до кухні і на столі лежить сніданок. Вони багаті ось цим.

Ніякі гроші не зроблять тебе багатим, бо твоє багатство – це твоє здорове і щасливе життя.

Анна КАПЛІНСЬКА,

випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”,

Одеса

The post Різні цінності appeared first on Я - журналіст.

Вже у підлітковому віці ми починаємо шукати себе, приміряємо різні ролі.

Але оскільки дітьми ми тільки досліджуємо навколишній світ, більшість з нас живе за однаковими принципами і керується так званими стадними інстинктами. Школа, залежність від батьків, бажання подорослішати об’єднують дітей. Тому нерідко з’являється несприйняття деяких осіб через несхожість. Цькування серед підлітків – явище не нове, навіть дуже небезпечне. Така взаємодія між підлітками у найкращому випадку залишає неприємні спогади, не кажучи вже про фатальні наслідки. Небажання батьків зрозуміти свою дитину не менш болюче: рідні неабияк впливають на характер людини.

Звикнувши до стандартів, які були створені задовго до нас, переживши підлітковий вік, ми тримаємось за свою зону комфорту. Зробити крок назустріч змінам стає важко, адже невідомо, що чекатиме нас. Ми боїмося поразки. Тому перехід у доросле життя стає болючим досвідом.

Так, швидкоплинність усього і страх не дають нам змінюватися, ставати особливими. Ми, звісно, вважаємо себе неповторними, це правда, але ж “незабутній” і “неповторний” – різні поняття, які, на жаль, трактуються сучасниками як синоніми.

На становлення особистості немало впливає суспільна думка. Вона контролює вчинки більшості з нас.

Ми переймаємось тим, що скажуть інші, яке у них буде ставлення до наших вчинків. Так і проходить “прекрасне” життя у встановлених суспільством рамках. Але ж хіба хтось хоче такого життя? Всі намагаються бути іншими, але ця відмінність (“іншість”) оманлива. Ми створюємо уявні додаткові рамки, які начебто роблять нас “не такими”.

Врешті-решт залежність від думки оточуючих залишається. Лише деяким вдається досягти успіху, будучи неординарною особистістю. Одна умова відрізняє їх від сірої маси: “роби все для себе, а не для оцінки інших”. Ні, для цього не обов’язково ставати відлюдником і цуратися можливостей допомогти комусь. Достатньо просто забути про те, що нагорода завжди знаходить свого героя і перестати чекати визнання.

Цілком зрозуміло, якщо ви запитаєте до чого тут безкорисливість і як вона взагалі допоможе залишити пам’ять про себе?

Відповідь проста: безкорисливість- прояв доброти, а вона, як відомо, ніколи не зникає безслідно.

Ірина МАРЧЕНКО,

випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”,

Черкаси

The post Хто ти? Чому ти? appeared first on Я - журналіст.