Одного разу просто гортаючи свої соціальні мережі, я натрапила на жахливе відео, у якому показували, як знущаються над тваринами, аби протестувати різні косметичні засоби, медикаменти, тютюн. Без плачу, без болю у душі дивитися було просто неможливо. Але найважче розуміти, що існує тисячі та, навіть, мільйони альтернатив, наприклад, компанія «Pharmagene Laboratories» в м.Ройстон (Англія)- перше підприємство у світовій фармацевтичній промисловості, що використовує при розробці та тестуванні ліків виключно людські тканини і комп’ютерні програми. Оминути це я, звичайно, не змогла, тому одразу поширила у себе на сторінці. Але на цьому це не закінчилось, адже я дізналася, що було створено спеціальну онлайн-петицію, яку кожен бажаючий може підписати, тим самим зупинити цей жах в Україні! І на мій превеликий подив я була першою ужгородкою, хто її підписав!
«Що далі?»-запитаєте Ви. Пройшло декілька годин, і Ужгород був вже на 5 сходинці міст України за рейтингом! Ефект «вау» був присутній на моєму обличчі ще довго! Це було ще одним підтвердженням того, що разом ми здатні на дуже великі і милосердні справи! А все чому? Бо разом ми-СИЛА!
Підписання петиції займало близько 20 секунд, але, який великий крок до, можливо, маленької, але все одно перемоги зробив кожен із цих небайдужих людей! Будемо сподіватися на щасливе закінчення цієї нещасливої історії і заборону тестування медикаментів, тютюну і косметики на тваринах в Україні!
І таких прикладів можна навести безліч! І саме зараз це дуже актуально, адже люди починають згадувати, що вони мають допомагати один одному. Як по-іншому вижити у цьому похмурому, іноді, навіть, жорстокому світі?
Допомога не має меж або ж ступеня якості. Неважливо, що ти зробив, скільки грошей витратив. В кожну добру справу варто вкладати частинку своєї душі, шматочок свого доброго й милосердного серця.
Потрібно бути готовим, що за це тобі ніхто не заплатить, про ЦЕ, можливо, ніхто не дізнається. Кожен волонтер повинен робити всі справи щиро, а не лише для власного піару або реклами. Адже волонтерство – це, насамперед, безкорислива діяльність, яка ніколи не стане твоїм джерелом заробітку. Але чому ж щодня кількість людей, що стають в ряди волонтерів збільшується? Напевно, справа в доброму серці…
Пам’ятайте, що кожну добру справу потрібно завершувати до кінця, адже ,одного разу ввійшовши в життя цих людей, ти залишишся в їхньому серці назавжди і однозначно отримаєш довіру, а її випробовувати не можна.
Самою природою закарбовано, що сильніший повинен захищати слабшого, так давайте не змінювати і не зраджувати цьому правилу. Зараз ти молодий, сповнений енергії і сил, але прийде час і ти згадаєш мої слова…

Дар’я МАЛЬКО,

випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”,

Ужгород

The post Волонтерство – робота для душі appeared first on Я - журналіст.

Уявимо, що я доросла повноправна людина. Головне для кожного з нас – це здоров’я. Тому я б подбала про безпечність руху на дорозі. Подбала би про ремонт бодай частини доріг у моєму місті. Це поліпшило б водіям умови подорожей та зробило їх незагрозливими. Також забезпечила певною сумою дітей-сиріт: купила іграшки, їжу, одежу; перевірила умови життя. Адже вони-наше майбутнє. Мене дивує та обурює ставлення до людей похилого віку. Можна було б заснувати проект з участю школярів «Подаруй доброму людям». У свій вільний час допомогти сусідам винести сміття, піти купити продуктів або пояснити як користуватися певними приладами. Також я б хотіла заснувати притулок для тварин. На душі неприємно, коли взимку проводиш вулицею і бачиш маленьке бідне кошеня. У приюті піклувались б про їх безпеку та стан. Корисно відкрити бібліотеки чи закупити нові цікаві книжки у вже існуючі.

Це найважливіші пункти витрати грошей для мене . Залишки я б віддала тим, хто справді цього потребує, адже я маю усе. Хотілось, щоб кожна особа нашого світу дбала й про інших.

Юлія НЕЧИПОРЕНКО,

випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”,

Миколаїв

The post Якби я виграла мільйон appeared first on Я - журналіст.

Гроші забезпечують численні потреби. Люди вирішують, що для життя потрібні лише гроші. І вони присвячують своє життя матеріальним цінностям, які затьмарюють їхній розум. Людина заради грошей іноді стає здатною на злочин, здатною ризикувати здоров‘ям, щастям та волею. А родина, кохання, дружба, доброта, порозуміння з людьми- все це відсувається на задній план.

Я не один раз задумувалася, мріяла, фантазувала, вигадувала, щоб робила, якби у мене з‘явився мільйон гривень. Це багато чи мало, і як ним розпорядитися?

Я переконана, що є безліч корисних речей, які можна зробити за допомогою грошей. Деякі тратять гроші на дорогі прикраси, інші будують розкішні будинки на березі моря та купують машини.

Я вважаю, що для повного щастя цього людині не потрібно. Ми кажемо, що нас переслідують вказівки батьків, що ми хочемо більшу кімнату, комп‘ютер, але інші не мають батьків і комп‘ютера, не мають власної кімнати і їм досить того, що в них є! Уявіть собі, в скількох людей в „бідних” країнах склалися б інакше долі, якби у них було більше грошей. Тому, якщо б я виграла мільйон гривень, то насамперед я б взяла участь в доброчинності, віддавши половину суми, на допомогу хворим дітям, бідним людям та сиротам. По-друге, я б пожертвувала гроші на побудову притулку для тварин, де б усі вуличні собаки і кішки були нагодовані та доглянуті. Я хочу, щоб вони вільно себе почували і бігали туди-сюди замість того, щоб сидіти в тісних клітках.

Отже, підсумую: багаті люди повинні жертвувати частину своїх коштів благодійним фондам і намагатися допомогти нужденним.

Діана ПОБІГУН,

випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”,

Тернопільська область

The post Якби я виграла мільйон гривень appeared first on Я - журналіст.

Зло заманює своїх жертв різноманітними спокусами, адже всі злочини спочатку несуть психічне або фізичне задоволення. Проте після почуття ейфорії приходить усвідомлення свого вчинку і розпач, який супроводжується каяттям.

Добро ж вимагає витримки і неабиякої відваги, бо по-спражньому добрі вчинки рідко приносять якусь вигоду своїм виконавцям. Але з часом з’являється розуміння того, що світ став кращим і в серці починає жевріти вогник, який приємно зігріває. Отже, зло годує наше тіло, а добро – душу.

Не дуже весело усвідомлювати, що прибічників зла стає все більше тому, що прихильники добра зневірюються і втрачають сили відстоювати свої ідеали. Такий час – найкраща можливість проявити найважливішу складову добра – милосердя.

Сьогодні світ байдужіє набагато швидше, ніж колись. Нікого вже не хвилюють чужі долі. Хочеться пожити для себе, а не витрачати дорогоцінні хвилини на вчинки, за які навіть винагорода не передбачена.

Справді, у 21 столітті дуже важко думати про інших, бо так багато турбот. Тому благодійність повинна стати шансом на спасіння, одним із шляхів “лікування” сучасного суспільства. Давно Джек Лондон сказав так: “ Кістка, яку ти кинув псові, не є милосердям; милосердя — це кістка, поділена з псом, коли ти сам голодний не менше за нього.” Тобто ми повинні віддавати не просто тому, що у нас є зайве, а тому що хтось потребує цього не менше за нас. Милосердя є не просто пожертвою грошей або речей першої необхідності. Це ще і підтримка, яка іноді необхідніша за повітря. Підтримка – це міст, що веде прямісінько до людського серця.

На жаль, не всі люди доброчинствують з гарних намірів. Деякі шукають наживи або визнання. Милосердя нічого не коштує, якщо воно не робиться від чистого серця. Дуже влучно висловився відомий французький письменник Франсуа де Ларошфуко:

”Милосердя сильних миру цього найчастіше лише хитра політика, ціль якої — завоювати любов народу….Хоча всі вважають милосердя чеснотою, воно породжено іноді марнославством, нерідко лінню, часто страхом, а майже завжди — і першим, і другим, і третім”.

Врешті-решт, визначити чистоту намірів тої чи іншої особи дуже важко. Залишається тільки слідкувати за своїми вчинками, адже життя подібне бумерангу: що віддаєш, те і отримуєш. Ми не можемо відмовляти у допомозі комусь, бо невеличка дія для нас може стати порятунком для них.

І побачивши колись того, хто просить про допомогу, поставте собі одне просте питання:” А якби я опинився на його місці?”

Адже із ким не буває?

Пам’ятайте: “ Милосердя – це сила, здатна захистити беззахисне” (Г.Честертон).

Ірина МАРЧЕНКО,

випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”,

Черкаси

Джерело фото: http://vynohradiv.info/ispit-z-miloserdya/

The post Маска милосердя appeared first on Я - журналіст.

Зазвичай, ми не знаємо їхніх імен, але відчуваємо їхню допомогу, їхню підтримку. Наразі наша країна переживає важкі часи, і багато українців саме завдяки оперативній роботі волонтерів продовжують жити нормальним життям.

Хто ж вони такі, ці народні герої? Це може бути банкір, вчитель, звичайний робітник. Але в благородній справі не важливе соціальне становище, головне, щоб людина була з добрим серцем і лише з чистими намірами прагнула допомогти іншим. Благодійність не завершується на збиранні коштів на певні потреби. Навіть старенька бабуся, яка в`яже теплі шкарпетки солдатам на війну, теж є благодійницею.

Завжди люди потребують сторонньої допомоги, не тільки в часи війни. Скільки безнадійно хворих було поставлено на ноги завдяки втручанню сторонніх, але небайдужих людей. Як люди, так і тварини, брати наші менші, стали об`єктом надання допомоги. Безліч притулків, ветлікарень відкрито коштом, зібраним волонтерами.

Вони не потребують визнання і слави, вони роблять свою справу за «спасибі», за вдячний погляд. Щодня за нашими спинами волонтери рятують життя, вселяють надію у сумні серця. Вони ризикують власним здоров`ям, кар`єрою задля добробуту інших у той час, як влада мовчки відводить свій погляд. Волонтери – янголи в тилу, безславні герої сучасності.

Ангеліна БОНДАРЕНКО,  випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”, Луганська область

Читайте також:

Найвища цінність – це життя

Що означає бути благодійником?

Мій тато – герой!

The post Волонтери – янголи в тилу appeared first on Я - журналіст.

Що сьогодні розуміють під поняттям «доброчинність»? Вважаю, що явище це належить до найбільших виявів людяності. Це не просто прагнення тих, у кого багато грошей, поділитися з тими, у кого їх зовсім немає, причому без втрат для себе. Це такий стан душі, котрий часто близький до самопожертви.

Благодійність відображає ті моральні принципи, якими людина послуговується в житті. Вони є своєрідними оцінними критеріями її поведінки та вчинків. Яскравим прикладом безмежної відданості нужденним можна вважати життєвий шлях скромної жінки Агнес Гонджа Бояджиу. У світі вона відома як матір Тереза. Скільки б не було дописів про принципи, оцінку її подвижницької діяльності, навряд чи вони вкладаються в наші традиційні уявлення. Представниця такої маленької і не зовсім благополучної країни, як Албанія, благодійниця подала всьому світові приклад безкорисливого служіння стражденним, аналогів якому в історії знайти важко.

Сімдесят років тому, у 1948 році, із кількома помічницями вона заснувала Орден Милосердя. Починаючи діяльність, намагалася наодинці протистояти всім людським бідам: безгрошів’ю, злидням, хворобам. Мати Тереза підбирала на вулицях одного з найбільших індійських міст – Калькутти – помираючих, прокажених, рятувала психічно хворих дітей у ліванському Бейруті. Ця мудра жінка вважала, що «варте уваги лише те, що ми зробили в житті через любов до ближнього. Для світла у світі, для духа, для любові ». Мабуть, завдяки своєму вихованню, оточенню, вірі в Бога, майбутня свята ще в дванадцять років вирішила стати черницею, а у вісімнадцять вступила до ірландського католицького ордену й присвятила своє життя добродіянням.

У другій половині ХХ століття діяльність Ордену Милосердя поширилася на країни Азії, Африки, Європи й Америки. Тепер у ньому працювало понад п’ятсот дитячих притулків, сотні будинків для людей похилого віку, лікарень для хворих на СНІД, інші благодійні центри. Чотири тисячі черниць щодня рятували тих, хто цього потребував. За безкорисливу й самовіддану працю матір Тереза була нагороджена Нобелівською премією миру. Мені глибоко в серце запали її слова, що стали для багатьох дороговказом :

«… для кожної людини Господь Бог намітив найкращий життєвий шлях », «світ врятує любов і доброта », «…любіть безкорисно. Наші серця мають сповнитися любов’ю до людини ».

Благодійність була і в традиції дореволюційних українців. Не існувало короткочасних галасливих кампаній, виникала внутрішня потреба однієї частини населення допомагати іншій, а спонукав до цього суто християнський гуманізм. Багаті підприємці (Симиренки, Яхненки, Терещенки, Ханенки ) будували лікарні для хворих, у тому числі й на туберкульоз, притулки для сиріт і людей похилого віку . Причому більшість цих закладів працювала під девізом: « На лікування приймаються всі, хто потребує допомоги, незалежно від національності та віросповідання ». Тут допомагали не «людству взагалі», а конкретному хворому, певному жебракові, який ночував просто неба.

Особливо мене вразив заповіт одного з найбагатших українців того часу – Артемія Терещенка. Будучи доволі успішними підприємцями, члени його родини взялися за благодійництво. У рідному Глухові на свої кошти вони побудували ремісниче училище, жіночу й чоловічу гімназії, учительський інститут, приміщення банку, заснували лікарню, у якій безкоштовно надавалися медичні послуги. Щороку відраховували на її утримання два відсотки прибутків. За рік було зведено нічліжний заклад із відповідними побутовими умовами, утримання якого становило п’ятсот карбованців щороку. Коли ж виникла ідея створити в Києві музей старовини (нині Музей українського образотворчого мистецтва), брати Терещенки пожертвували третину зібраної суми. Для експозиції вони передали свою колекцію слов’янської старовини, численні археологічні знахідки, картини Врубеля.

А як боляче сьогодні дивитися на те, як старенька бабуся на тремтячій долоні перебирає копійки, сподіваючись, що вистачить на хліб. У такій ситуації не соромно, якщо звичайний перехожий запропонує допомогу. Це – ознака вихованості. Живучи серед людей, спілкуючись із ними, спостерігаю, як багато тих , хто потребує доброго слова, співчуття , підтримки , поради. Намагаюся не бути пасивним спостерігачем подій, а разом із однокласниками активно беру участь у благодійних акціях: «Подарунки від Святого Миколая» (для дітей із обмеженими можливостями Скадовського реабілітаційного центру «Надія»), «Допоможемо воїнам АТО», «Врятуймо зимуючих птахів». Члени волонтерського загону нашого класу відвідують ветерана педагогічної праці С.Г.Зубелевич, вітають зі святами, допомагають у справах. Тому я переконана, що вчинки, продиктовані доброю волею, небайдужістю до проблем інших, безкорисливою підтримкою тих, хто її потребує, і є благодійністю. Якби більшість зробила її частиною свого життя, то світ став би кращим.

Анастасія ПЛАСКАЛЬНА,

випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”,

Херсонська область.

Читайте також:

10-річна дівчинка про свою поведінку в соцмережах: “Вигадую собі вік, місце проживання, клас”

Що для мене головне у житті?

Школярка з Рівненщини хоче занести своїх батьків до Книги рекордів Гіннеса

The post Що означає бути благодійником? appeared first on Я - журналіст.

Утім, думки матеріалізуються. І коли люди отримують бажані гроші, ейфорія швидко минає. Натомість настає апатія: що ж робити з такою великою сумою? Це почуття знайоме усім переможцям лотерей. Спочатку вони намагаються витрачати гроші більш-менш розумно за своїми потребами, а потім не витримують і зриваються, бездумно переводячи суми на алкоголь, автомобілі, будинки, азартні ігри тощо. І що ж у підсумку? Колишні мільйонери зізнавалися, що гроші не принесли їм великого щастя. Один щасливець навіть заявив, що бути банкрутом йому приємніше, аніж багатим. Інший закликав нікому просто так не давати грошей.

То що ж – і справді не в грошах щастя? Так, якщо розуміти їх не як самоціль, а як засіб, за допомогою якого можна робити добро. Тож одним із пунктів витрат стане благодійність. Про неї я знаю не тільки з телевізійних сюжетів, а й сам брав участь. Щоправда, я жертвував не гроші, а бонуси зі спеціального рахунку на мобільному телефоні. І якось ці умовні одиниці рятували реальні дитячі життя. Коли я отримував повідомлення, що мої бонуси комусь зарадили, мене охоплювала радість. Тож зраджувати своїй традиції не збираюсь: перерахую, скажімо, п’яту частину від мільйона благодійним організаціями та на волонтерські акції й проекти різних напрямів.

Інші двісті тисяч я б пожертвував для своєї малої батьківщини – Луганської області, Сватівського району та міста Сватове. Бачивши за своє життя багато міст, я помітив безліч корисний речей, які можна втілити. Так, наш район має об’єкти, які теоретично можуть привабити туристів: церкви, пам’ятники, мальовничі парки, козацька вежа, краєвиди на річку Красну тощо. А на Луганщині таких місць ще більше!

Крім того, можна поліпшити матеріальне устаткування в школах. Так, на ці кошти в моїй школі, яку я зараз закінчую, може з’явитися кабінет хімії. У ньому учні зможуть пізнати хімію не як науку зі складними формулами та рівняннями, а як дивний світ дослідів. Останні за все моє шкільне життя можна перерахувати на пальцях рук.

Третю частку у 200 тисяч гривень я б залишив своїм батькам та братові. Через певні психічні відхилення він потребує особливої турботи. Моя матір не здавалася, намагалася знайти заклад, де брата могли навчити знань та пристосувати до життя в суспільстві. Так тривало до тих пір, коли йому не виповнилося сім років. Ми не віддали брата до інтернату чи куди-небудь, хоч мали таку можливість. Тож матір, батько і я з розумінням та любов’ю ставимося до брата Дмитра, намагаючись не зважати на хворобу. Батьки для мене – живі взірці працелюбності, які не могли сидіти склавши руки, з користю проводили кожну хвилину та вчили цьому мене. Хоч повною мірою вдячність грошима я не можу виразити, та я вчиню краще, аніж деякі герої реаліті-шоу, які взагалі забули про існування своїх батьків.

Уже навіть науково визначено, яка сума здатна ощасливити людину. Собі ж я б виділив ту ж п’яту частину від мільйона. Певний, що цих коштів вистачить на доволі непогане життя та розвиток. Під останнім я розумію відвідування театрів і кіно, літературних вечорів та – що особливо мене захоплює – читання книжок. Я так кохаюся в них, що не пропущу жодної нагоди купити нову. І хоча я купив книжок більше, аніж прочитав, гадаю, що в майбутньому вивільниться більше часу на це заняття.

І ось залишається двісті тисяч гривень. Куди витратити їх? На майбутніх нащадків. Я намагатимусь задовольнити їхні потреби у вихованні та освіті, а також організувати цікаве та різноманітне дозвілля. Утім, ще раз наголошу, що гроші – це не головне, і у вихованні я вважатиму їх не інакше як засобом.

Таким чином, я витратив би мільйон гривень розумно, передбачливо й корисно. Так само розмірено я вирішую більшість справ у своєму житті. Це дає змогу тверезо оцінити ситуацію, передбачити можливі наслідки та не надто зважати на емоції. Тож мені здається, що краще мільйон гривень розподілити й не вийде.

Ростислав ДЗЮБА, випускник Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”, Луганська область

Читайте також:

Дорослі, частіше радуйте себе!

Мої перші кроки після обрання Президентом України

Рекомендації дорослим: що варто і чого не варто робити, щоб бути щасливим

The post Якби я виграв мільйон гривень appeared first on Я - журналіст.