Я завжди була людиною, якій подобається все планувати наперед. Мені спокійніше, коли я знаю, що і коли має відбутися, і коли я можу хоч трохи все контролювати.
Але проблема в тому, що життя не дуже питає про наші плани. Часто трапляються речі, які я не очікую. І чесно — іноді це мене дратує, особливо коли все йде не так, як я собі уявляла.
Водночас є й інша сторона. Буває, що саме ці несподівані моменти виявляються найкращими. Я можу просто кудись піти “на хвилинку”, а в результаті це перетворюється на цілу історію або спогад, який потім довго згадуєш. І тоді розумієш, що не все потрібно контролювати до дрібниць.
Зараз я більше думаю, що, можливо, не треба обирати щось одне. Планування дає стабільність і впевненість, а спонтанність — емоції й живі спогади. І, мабуть, найцікавіше починається тоді, коли ці дві речі якось поєднуються.
Якщо чесно, я досі вагаюся. Планувати — це комфортно, але іноді життя все одно все змінює, хочеш ти цього чи ні. І, як не дивно, іноді саме це потім і запам’ятовується найбільше.
Олександра Куницька, випускниця Школи універсального журналіста