Романтичні комедії — це один з найпопулярніших жанрів книг або фільмів, але чому його так ненавидять? Особисто я бачила багато відео, у яких ромкоми зневажаються, але ж у них немає нічого поганого, правда ж? Продивившись купу медіа на цю тему, я виділила як і плюси, так і мінуси.
По-перше, чому існує стільки ромкомів? Все просто: є попит — є пропозиція. Цей жанр — це відпочинок для мозку, перерва між “Високою Полицею”. Люди читають його, щоб втекти від реальності і помріяти про милу романтичну історію. І не потрібно постійно думати над текстом, можна нарешті розслабитись. А ще ромкоми — жила для едітів у ТікТоці. Бо хто не хоче дивитись 20 хвилин підряд на відео з твоїм улюбленим персонажем? І оскільки люди це читають, його стає все більше.
Але у цієї монети є інша сторона. Деякі люди вважають, що ромкоми псують літературу. Шаблонність та ідеальність, нереалістичність. Бо хіба буває закоханість з першого погляду? Чи всі проблеми у стосунках вирішуються так швидко? Життя не ідеальне, а подібні історії тільки романтизують його. Ще у ромкомах постійно використовують “happy end”. Пам’ятаєте весілля наприкінці книжки, де всі щасливі? Але ж насправді усі проблеми лише починаються після нього.
Найчастіше я бачу як люди використовують залізний аргумент проти ромкомів: “Класика розвиває мислення, ромкоми — ні.” Але хіба ж ми забули про Джейн Остін? Її “Гордість та Упередження” стало буквально корінням для сучасної романтичної літератури. Ще критики кажуть, що сучасні ромкоми пішли від фанфіків. І це справді так. Ну, здебільшого. Сучасна авторка Алі Гейзелвуд почала свою кар’єру пишучи фанфікшн на безкоштовному сайті, але зараз вона одна з найбільш впізнаваних письменниць. Чому ми й досі вважаємо, що фанфіки — це погано?
Ще одна корисна річ — це підняття важливих тем. Під рожевими милими обкладинками є поширення серйозних проблем: мізогінія на роботі, токсичні стосунки, психологічні травми.
І давайте не забувати, що кожен жанр важливий по-своєму. Наприклад, я була прихильницею лише ромкомів і фентезі, я б ніколи навіть і не подивилась на поличку книг з саморозвитку. Так само як людина-науковець не читала кожного вечора історію про Колобка.
І будь-який досвід ніколи не замінить того відчуття, коли ти — 14-річний підліток, який посеред ночі читає ромком і хихикає над любовними діалогами.
Діана Гоністратенко, випускниця Школи універсального журналіста