Чомусь багато хто й досі думає, що шахи – це гра для дідусів із типового одеського дворику. А деякі ще й намагаються переконати мене в цьому, мовляв: «Ну серйозно, хіба не так?». І одразу уявляється картина: лавочка, тінь від дерева, хтось повільно пересуває фігури й час від часу каже «шах і мат».
Але знаєте що? Я ніколи не вважала шахи нудними. І всі ці уявлення – це радше стереотипи інших людей, які просто не заглиблювалися в цю гру. Бо шахи – це зовсім не про «просто переставляння фігур». Я запевняю, що це про концентрацію, напругу думки і справжній інтелектуальний азарт, який не завжди видно з боку.
Особисто для мене шахи – це набагато більше. Це вже не просто гра, а цілий окремий світ, у якому діють свої закони. І, чесно кажучи, іноді цей світ набагато логічніший, ніж реальність. Тут усе залежить від тебе: не пощастило – не виправдання, «само якось так вийшло» – теж не працює. Зробила хід – відповідаєш за нього.
З власного досвіду скажу: шахи реально розвивають. І так, це не просто слова з підручника! Вони вчать думати наперед, аналізувати ситуацію, зосереджуватись. І що найцікавіше – вони вчать не поспішати. Бо варто лише зробити хід «на емоціях» – і все, можна одразу морально прощатися зі своєю ферзевою армією. Та й програвати через поспіх, ой як неприємно!
А ще шахи – це чудовий тренажер для терпіння. От скажіть чесно: хто любить чекати? А в шахах іноді доводиться. І не 10 хвилин, а годинами! Сиджу, думаю, сумніваюся, перевіряю ще раз… і все одно іноді роблю щось таке, що потім самій смішно: «Я це серйозно зараз зробила?» Особливо «приємно», коли я впевнена у своєму геніальному плані, а суперник одним ходом його руйнує. І я сиджу, дивлюся на дошку і розумію: план був хороший… але не для цієї партії.
Є в шахах і свій гумор. Наприклад, коли я намагаюся грати дуже обережно, «щоб нічого не втратити», а в результаті програю, бо майже нічого й не зробила. Або коли думаю: «Зараз поставлю красивий мат», – і через кілька ходів отримую мат сама. І найсмішніше – це коли після гри я вже точно знаю, як треба було грати. Шкода тільки, що ця геніальність приходить трохи запізно.
І попри все це, шахи для мене – це ще й спосіб відпочинку. Так, звучить дивно: думати і відпочивати одночасно. Але це справжнісінька правда! Я ніби «відключаюся» від усього зайвого і повністю занурююся в гру. Немає нічого зайвого – тільки я, дошка і 64 клітинки, на яких розгортається ціла історія.
А якщо чесно, то шахи – це ще й про моменти, коли ти сидиш із максимально серйозним обличчям, ніби зараз виграєш чемпіонат світу,а насправді намагаєшся врятувати свого короля від дуже незручного мату через один хід. І в такі моменти розумієш: так, можливо, з боку це виглядає спокійно… але всередині твоєї душі розгортається справжній трилер!
Тому, коли хтось каже, що шахи – це нудно, хочеться запитати: а ви точно пробували грати по-справжньому? Чи, може, просто дивилися з боку і зробили поспішний висновок? Бо насправді шахи – це не про «переставляння фігур». Це про мислення, рішення, помилки і перемоги. І саме тому для мене вони стали невід’ємною частиною життя.
Аліна Бахтіна, випускниця Школи універсального журналіста