Карамелька, або, як усі вже звикли її називати, Кара — одна з двох киць у моїй квартирі. Це неймовірна кішка з усіма її тарганами в голові, шилом у п’ятому місці та очима по п’ять копійок.
Кара — кішка моєї сестри. Ми давно хотіли другу улюбленицю, і перед днем народження сестри мама знайшла знайому, яка розводить бенгалів. В інтернеті нам сподобався опис породи: великі, грайливі, говіркі та не бояться води.
Після вибору породи ми всією родиною думали над ім’ям. Я пропонувала імена богинь, але сестра сказала: “Карамелька, через колір хутра”. Ідея була креативною, але ім’я задовге, тож тепер вона просто Кара. Вона була єдиною дівчинкою у виводку й відрізнялася розміром, хоча вона не виросла великою, а води боялася як нічого іншого. Лінії на її хутрі створювали сердечка, хоча спочатку я не відрізняла її від братів 😅.
Ми радо підготували все для кошеняти. Проте хвилювалися, як її прийме наша поважна кішка Мурка, яку я обожнюю і вважаю старшою сестрою. Хвилювалися не марно: Мурка не дуже прийняла Кару тоді, та й зараз вони гасають як шалені. Попри це, ми дарували Карі багато любові. Не знаю, які боги мене благословили, але це сонечко обрало своєю хазяйкою саме мене. Зараз, поки я пишу цей текст, вона солодко хропить у мене під ногами, і така мила картина триває вже п’ять років поспіль.
Катерина КОСТІНА,
випускниця Школи універсального журналіста