Історія України – це історія споконвічної боротьби та розвитку попри все. Ми живемо на благословенній землі, де є родючі землі, щедрі ліси, повноводні ріки й озера, джерела з цілющою водою, гори й моря. Який же ласий шматочок землі! І хто тільки не зазіхав на неї: і турки, і монголо-татари, і польські шляхтичі, й австрійці, і так звані «брати-слов’яни» – росіяни.
Історія України – це історія виживання та збереження своєї ідентичності. Війни, революції, голодомори – це лише частина тих знищень, які випали на долю українців.
Ця війна – найпотужніший виклик нашого часу. Якщо раніше люди вижили, й вижила Україна, тому й зараз ми не повинні втрачати силу волі, духу і віру в перемогу. Ми маємо захистити свою країну, як у свій час захищали запорозькі козаки.
Основа стійкості України – це простий народ. Будівельники, продавці, інженери, вчителі, вихователі, лікарі, які взяли в руки зброю, щоб довести світу і ворогам, що Україна має жити і процвітати. Люди братаються, гуртуються під час війни, щоб відвоювати незалежність. Одні виборюють свободу України зі зброєю в руках, інші – в тилу: плетуть сітки, готують різні страви, роблять концерти для наших військових. Волонтери допомагають доставляти на фронт різну військову техніку, медикаменти, одяг, речі першої необхідності. Школярі виготовляють листівки, обереги, окопні свічку, а дехто – й саморобні дрони.
Згадаймо наших героїв-лікарів: як вони рятують військових на полі бою, а в тилу проводять неймовірні операції, щоб зберегти їм життя, протезують, аби хлопці змогли жити повноцінним життям.
А яка сила духу та неймовірна життєва стійкість у наших параолімпійців, які не просто живуть і тренуються, а й виборюють призові місця на світових олімпіадах. І коли піднімається вгору наш прапор, звучить гімн – весь світ бачить, що Україна є, вона живе, вона бореться!
А хіба не згуртовують нас, не вселяють віру в перемогу наші поети, співаки, актори, які доносять нашу пісню, наше слово до гарячих точок, та й, зрештою, до цілого світу.
Так, на війні, як на війні – є страшні непоправні втрати, тисячні воїнів вже боронять нас з небес, тисячі мам вже ніколи не побачать своїх синів, дружини – чоловіків, діти – батьків… Але ми живі, ми боротимемось, ми обов’язково переможемо, бо всі об’єднались і знаємо, за що боремось: щоб існувала й процвітала Україна, звідусіль лунала українська пісня, на весь голос звучало українське слово! Ми на своїй землі, з нами Бог, з нами сили наших славетних предків, за нами правда!
Все буде Україна!
Лілія СИЧЕВСЬКА,
лауреатка XV всеукраїнського конкурсу “Я – журналіст!”,
учениця Городищенського ліцею Білокриницької сільської ради Рівненського району Рівненської області