Зразком для мене, людиною, яка мене надихає, є мій батько.
У середині вересня, виходячи з дому до школи, я побачила листок, який випав з дверей квартири. Піднявши його й прочитавши: “ Повістка. Семець Івану”, я була дуже схвильована. Мій тато з’явився до військкомату за вказаною адресою та датою. Пройшовши ВЛК і тести, був призваний до ЗСУ. На Донецькому напрямку тато отримав поранення. Проходить лікування та реабілітацію, як і багато інших поранених, у Львові.
Отже, зараз він з нами. Йому дозволили приїхати додому. Коли я побачила тата у військовій формі, з гіпсом, я заплакала і кинулася обіймати його. Відтоді тато ходить до різних лікарів. Але це не заважає йому приділяти увагу нам — його родині: ми разом проводимо вільний час, наш батько морально не змінився, залишився добрим, ввічливим, люблячим батьком. Для мене він є зразком того, що, пройшовши через жахливі випробування, можна залишитися доброю, чуйною людиною, дбайливим батьком, з яким можна весело й корисно провести час. Так, поранення й війна його дещо змінили. Тато став уникати шумних і багатолюдних місць та заходів. Віддає перевагу спокійному й тихому проведенню дозвілля. Ми дуже любимо нашого тата, пишаємося ним! Для мене мій тато – справжній герой, людина, яка мене надихає на те, щоб за будь-яких обставин залишатися людиною, яку не можуть скорити обставини, яка буде вірною своїм принципам і переконанням.
Ольга СЕМЕЦЬ,
лауреатка XV всеукраїнського конкурсу “Я – журналіст!”,
учениця Ліцею “Інтелект” Львівської міської ради