У житті кожної людини є ті, хто стає для неї джерелом натхнення. Для когось це спортсмени, актори, поети, лікарі, вчителі, психологи. Оскільки ми живемо у страшний час війни, я з впевненістю можу сказати, що мене надихають наші захисники. Вони – приклад незламної мужності та сміливості. Військові захищають нашу країну, віддають своє життя, аби ми мали щасливе завтра і сьогодні. Кожен військовий – наше майбутнє, яке твориться тут і зараз. Вони не просто виконують свій обов’язок, а роблять усе для того, щоб ми, українські діти, могли навчатись без тривог та спокійно жити і насолоджуватися кожним днем. Як казав Герой України Дмитро Коцюбайло: «За свою свободу треба боротися».
Серед усіх воїнів є одна особлива людина, яка надихає мене найбільше – мій дядько Дмитро. Він не лише відважний військовий, який боронить рідну землю ще з 2014 року, передусім, це чудова людина, мужня та повністю віддана своїй справі. Його сила духу вражає найбільше. Він не любить багато говорити, особливо про труднощі та перешкоди, але я бачу, який нелегкий його життєвий шлях. У 2015 році в смт. Троїцьке дядько отримав тяжке поранення, переніс чимало операцій. Я тоді була ще зовсім маленькою, але його незламність та патріотизм надихали мене ще з дитинства. Коли він перебував на реабілітації, часто згадував та розповідав про дідуся Степана, який був вояком УПА. Дядько навчав, що лише спільними зусиллями ми зможемо подолати ворога, який вже століттями намагається знищити нас.
24 лютого 2022 року розпочалося повномасштабне вторгнення, і одразу того ж дня дядько Дмитро пішов у військкомат не вагаючись і наголошуючи на тому, що це – його святий обов’язок, що по-іншому він не може. Я була вражена, адже залишити усі приємні умови, тепле ліжко, рідний будинок, сім’ю і піти боротися за нашу країну – це й справді дуже відважно! Не кожен здатний зробити такий вибір. Багато хто боїться труднощів, змін, небезпеки, але справжні герої не вагаються, коли справа стосується Батьківщини. Часто, коли я думаю про свого дядька, відчуваю гордість, що знаю таку Людину, але водночас і тривожно кожної миті, коли він іноді довго не виходить на зв’язок. Переконана, що це був тільки його вибір і Воїн робить усе правильно, усе задля того, щоб кожен наш день минав без тривог і вибухів.
Мій дядько також навчив мене кількох дуже важливих речей. По-перше, довів мені, що сила – це не лише фізична міць, а й моральна витримка. По-друге, на своєму прикладі показав, що справжній герой – це не той, хто говорить гучні слова та безсенсові обіцянки, а той, хто доводить сказане своїми вчинками. По-третє, що ніколи, за жодних обставин не варто втрачати віру в себе, як би важко не було.
Я по-справжньому пишаюся своїм дядьком та іншими військовими, які захищають нашу країну. Дякую їм за кожну спокійну мить, кожен ранок і ніч без тривог, за те, що можу навчатись, а не сидіти весь день у бомбосховищі. Українські захисники – титани, які надихають своєю самопожертвою, відданістю та неймовірною стійкістю перед труднощами.
Єлизавета КУЗЬМА,
лауреатка XV всеукраїнського конкурсу “Я – журналіст!”,
учениця Тернопільської спеціалізованої школи №3 з поглибленим вивченням іноземних мов