Українці завжди демонстрували свою стійкість і згуртованість, а особливо у часи війн та голодоморів. Прагнення до свободи і незалежності вже у крові українського народу.
Зараз знову важкі часи для України. Ми вкотре відстоюємо довгоочікувану незалежність ціною життів найкращих своїх синів і дочок.
Стійкість – це не відсутність страху чи втоми, а вміння йти вперед, попри всі труднощі, не впадаючи у відчай. У часи повномасштабного вторгнення кожен із нас шукає свої джерела, що дають наснагу жити, вчитися, працювати, мріяти і йти до мети. Для когось – це родина чи друзі, для когось – природа чи улюблена справа. У мене також є ці джерела, які допомагають зберігати спокій і рівновагу в непростий час. Саме завдяки цьому українці, які переживають уночі ракетні обстріли агресора, вдень їдуть на роботу, збирають дітей в школу чи садочок, волонтерять і підтримують одне одного, будуючи надійний тил.
Це воїни ЗСУ, серед яких є наші знайомі. Їхні історії допомагають мені не впасти духом і бути надійною підтримкою. Адже вони стоять на захисті нашої землі. Один з цих бійців із позивним Кіт став джерелом стійкості і взірцем для мене і багатьох людей. Особливо надихає його історія служби в армії і життєвий шлях. Коли мені буває важко, то я згадую цю мужню людину і розумію: якщо він тримався в надскладних умовах, то я не маю морального права просто опустити руки. Раніше ми часто бачилися на свята, тому його історія мені знайома. Чомусь особливо в памʼяті закарбувалася одна з розповідей Кота про те, як вони звільняли село на Херсонщині і як він знищив ворожу БМП з гранатомету. « У мене тоді стільки адреналіну було після того як влучив, наче друге дихання відкрилося». Після цього військовий на мить притих і з сумом додав, що вогонь ворожих куль не тільки потрощив будинки, а й забрав життя багатьох його побратимів. І хоча на той час в селі залишилося тільки декілька людей, проте їхні сльози радості виправдовують кожну хвилину запеклої боротьби. Кіт мені якось сказав, що якщо ставити перед собою невеликі послідовні цілі, тоді простіше дійти до великої мети. Бо ж якщо зійти зі свого шляху, здатися, то легше точно не буде. Робити те невеличке, що можу тут і зараз, стало моїм орієнтиром завдяки стійкості Кота у цьому морі невизначеності.
Також величезним джерелом стійкості є наша стародавня культура. Українська поезія, пісні нашого часу, мистецтво – усе це нагадує мені про нашу історію і непохитність народу за всі часи його існування. Коли читаю твори поетів або слухаю сучасні українські пісні про війну, відчуваю як пробуджується натхнення на хороші вчинки і допомогу як воїнам, так і українському народу.
Війна — історичний час великих випробувань, але також це час зростання та виховання нових сенсів і можливостей. Українці вчаться робити кроки вперед, незважаючи на труднощі, і це відкриває нові горизонти для розвитку суспільства та країни в цілому.
Матвій КАЛЮЖНИЙ,
лауреат XV всеукраїнського конкурсу “Я – журналіст!”,
учень Рівненського ліцею №12