Нині в моїй рідній Україні вже майже три роки тривають непрості часи. Війна випробовує нашу гуманність і вміння безкорисно допомагати, але бачу, що люди мають здатність втомлюватися. У такі моменти кожна особа шукає підтримку — те, що надихає, допомагає не втрачати віри, зберігає надію на Перемогу та на повернення до звичайного життя.
Одним із найбільших джерел наснаги для більшості українців є Збройні Сили України. Для мене кожний захисник — це Герой, який щодня оберігає нас від навали орків-москалів, залишивши вдома хто батьків, хто власну сім’ю, хто рідних або друзів, аби обороняти всіх нас. Тому щоразу, коли здається, що в мене є труднощі і я вважаю їх проблемою, згадую хлопців-захисників, котрі щодня на передовій чи в зоні бойових дій не втрачають ні віри, ні надії, ні навіть гумору… Вони не лише виконують конституційний обов’язок, а й у вільні години розвиваються, удосконалюються, пишуть власні твори, навчають студентів і не витрачають будь-якої хвилини даремно. Серед них і мій брат Сергій («Мирон»), який піклувався про свій взвод і надавав усіляку підтримку молодим хлопцям, які добровільно виявили бажання стати на захист України. Чимало відео із ними наша сім’я отримала від побратимів, на жаль, після його загибелі, але часто передивляємося і розуміємо, що завдяки таким справжнім українцям-патріотам орки «не взяли нас за три дні», та й не захоплять узагалі.
Важливим джерелом підтримки назву волонтерів. Це ті люди, які, попри власні труднощі, знаходять сили допомагати іншим. Вони збирають потрібне воїнам, купують ліки, організовують прихисток для тих, хто втратив дім, підтримують тварин, надають психологічну допомогу… Їхня доброта та самовідданість доводять: навіть у найтемніші часи людяність не зникає, а стає ще сильнішою. Я маю чудовий приклад: у фізико-математичний ліцей, де я навчаюся, приходять небайдужі та плетуть маскувальні сітки; також час від часу ліцеїсти проводять ярмарки, гроші з яких ідуть на потреби ЗСУ, допомагають зборами на корм тваринам, які залишилися на окупованих територіях або були вивезені й перебувають у місцях перетримки.
Найближчим джерелом стійкості для мене, як чотирнадцятирічного хлопця, є моя сім’я та друзі. Вони підтримують своєю присутністю, прикладом, гумором і щирістю. Хіба не щастя мати родину, хіба не чудово мати друзів, які можуть підтримати тебе, навчити чомусь новому?! Скільки буденних, але приємних справ із ними можу робити: ходимо на прогулянку, читаємо книги, переглядаємо телепередачі, граємо в ігри… З одного боку, це ніби дрібниці, але із таких дрібниць і складається наше життя.
Отже, у кожного з нас є свої джерела стійкості, які допомагають вистояти у важкі часи, тому, не зважаючи ні на що, варто про них пам’ятати щодня. Донатьмо військовим та шануймо їх, берімо участь у волонтерських проєктах, будьмо уважними до своїх рідних і друзів!
Дмитро КАБАНЮК,
лауреат XV всеукраїнського конкурсу “Я – журналіст!”,
учень Черкаського фізико-математичного ліцею