Моїми джерелами стійкості стали насамперед мої батьки. Починаючи з повномасштабного вторгнення, а саме моменту коли мій батько поїхав на фронт, я спостерігала як вони з мамою кожного вечора спілкуються по телефону, обговорюючи найбуденніші теми. Складалося враження, що тато просто у відрядженні і скоро повернеться, хоча це скоро вже триває 3 роки. Кожного разу, як тато приїжджав додому, атмосфера помітно змінювалася на більш жваву та активну, з багатьма позитивними моментами, посмішками, обіймами, цілунками, а коли від’їжджав все знову поверталося в повільний плин майже однакових днів. Я все ще шкодую, що він не зміг потрапити на мій випускний. Незважаючи на все це, він є зі мною впродовж всього мого життя, щодня, може моментами і не фізично, проте ментально точно.
Другим моїм джерелом стійкості стали мої друзі. У кожного з них окрема історія, що заслуговує на особливу увагу та розповідь. Незважаючи на те, що ми роз’їхалися по різних куточках України, наша дружба все ще міцна. Кожен має своє життя та здобуває новий досвід зараз, і ми періодично ним ділимося. Також, вступивши до університету, у мене з’явилася купа нових друзів, всі вони з різних містечок України. Наші життєві історії дуже відрізняються одне від одного, і мені лячно уявляти все те, що вони пережили. Вислуховуючи всі ці відповіді на таке вже базове питання: «Як пройшов ранок 24 лютого?», не можна не помітити спільний жах у словах, що звучать в розповідях про той день. Тільки вислухавши своїх друзів я усвідомила наскільки різним може бути один і той самий день.
Окреме місце в моїх джерелах стійкості займають люди, які зараз на фронті: волонтери та військові. Я безмежно вдячна їм за можливість безтурботно вчитися та жити своє життя так, як це роблю зараз. Слава героям!
Марія ГОНЧАРОВА,
лауреатка XV всеукраїнського конкурсу “Я – журналіст!”,
студентка Київського національного університету технологій та дизайну