«І в найскладніші часи, коли здається,
що світ руйнується, памʼятай:
твоя сімʼя — твоя опора, твоя сила,
твоє джерело невичерпної любові»
Оксана Забужко
У світі, де час плине з шаленою швидкістю, а виклики стають все більш складними, стійкість — це не просто якість, а необхідність.
Для мене джерелом стійкості є мої батьки — моя скеля, моя опора, які завжди підтримають в необхідний момент.
Для мене батько — це сила, захисник, це приклад незламності. Він навчив мене бути сильною та незалежною, не боятись будь-яких викликів і цілеспрямовано йти до своєї мети. Від початку повномасштабної війни всі українці перебувають у напруженому стані, але батько завжди був стійким. Не дивлячись на тривожні новини, тато завжди зберігав спокій, навчив мене не панікувати, а діяти, допомагати тим, хто потребує. Коли були вибухи неподалік нашого будинку, батько пішов на допомогу, незважаючи на ризик. Він завжди казав: «Я буду змушений йти воювати, всі ми там будемо, у кожного свій час. Я готовий боротися за справедливість та незалежність, лиш би ви були щасливі».
Мати — це моя подруга, порадниця, людина сильна духом та великим серцем. Її тепло та турбота зігрівають мене у найхолодніші дні. Її поради завжди були корисними, але, на жаль, я прислухалась до них не одразу. Вона завжди говорить: «Ніколи не пізно, життя коротке, проживи його так, як ти цього хочеш». Мама навчила мене, що свобода — це не вседозволеність, а відповідальність за свій вибір. Будь-які мої бажання, рішення, експерименти завжди підтримувала, замість заборон, пропонувала поради, ділилась досвідом, і казала: «Роби, як вважаєш за правильне, тільки памʼятай про наслідки».
Батьки завжди важко працювали, щоб я і моя сестра мали все необхідне. Я памʼятаю, як тато рано-вранці, ще до сходу сонця, поспішав на роботу, а ввечері повертався втомленим, але з усмішкою на обличчі. Часом, щоб забезпечити нам краще майбутнє, їхав на заробітки за кордон. А мама працювала день і ніч, але незважаючи на це, вона встигала все: і на роботі, і вдома. Її теплі руки завжди буди моїм захистом, її ніжний голос — моєю колисковою.
Закінчивши 9 класів, я довго вагалась куди вступити, і завдяки своїм батькам, я змогла обрати те, що хотіла. Ми разом їздили в пошуках вищого навчального закладу, обирали, думали, вагались і згодом обрали те, про що я мріяла. І батьки сказали: «Якщо ти передумаєш щодо коледжу, це не проблема, ми тебе підтримаємо і обереш те, що хочеш».
Вони навчили мене не здаватися перед труднощами, а завжди йти вперед, долаючи всі перешкоди.
У моїх батьків велике, добре серце. Коли почалась повномасштабна війна, і багато людей втратили свої домівки, мої батьки прийняли рішення відкрити двері нашого дому для тих, хто опинився в біді. Я бачила, як мої батьки ділилися останнім, не вимагаючи нічого в замін. Вони організовували збір необхідних речей, готували їжу, плели сітки, підтримували як і морально так і фізично.
Я пишаюсь своїми батьками, людьми з великим і добрим серцем. Вони навчили мене цінувати чесність, доброту та наполегливість. Їхня любов та підтримка дають мені сили долати будь-які труднощі — вони і є моїм джерелом стійкості.
Катерина ГАМАНЮК,
лауреатка XV всеукраїнського конкурсу “Я – журналіст!”,
студентка ВСП “Львівський поліграфічний фаховий коледж Української академії друкарства”