«Нехай там чує цілий світ! Несила
мені мовчати…Ох, ти ще пізнаєш,
як тяжко найдорожчого втеряти!»
«Кассандра», Леся Українка
Коледж, у якому я навчаюся, відкрив переді мною небачені можливості. Завдяки зручному розташуванню в центрі, я відвідала різні заходи, зокрема «Lviv Book Forum» у 2024 році. І там я побувала на зустрічі, яка стала опорою у цих часах.
«Книги про Україну в англомовному світі» — це захід, модерований Шарлоттою Хіґґінс, на якому українські автори — Адріан Каратницький, Саша Довжик, Вікторія Белім, Ярослав Трофімов, розповідали про свої твори про Україну. Я виокремила найбільш важливі моменти.
Перше, що приємно здивувало — це те, що зустріч відбувалась англійською мовою. Адже це дало можливість дізнатись більше про нашу державу й для іноземців. Мене дуже вразили розповіді учасників і вони самі: Вікторія Белім виросла в США і, досліджуючи історію своєї родини в Україні, написала книгу «Півняча хата». Для мене це є показником того, що можна любити Україну, живучи поза її межами і просувати в маси справжню історію нашої держави. Письменниця розповіла, що ця назва символізує тоталітарний режим СРСР. Незважаючи на тяжке минуле України, Вікторія Белім зазначала, що ми, українці, все ж знаходимо чому радіти. Як приклад вона навела фото квітки, яку завжди надсилає її друг на фронті; це символізує нашу незламність. «Ми можемо знайти красу у страшних часах». Адріан Каратницький, член ради директорів громадської ініціативи «Українсько-єврейська зустріч», говорив, що причиною написання своєї книги «Battleground Ukraine: From Independence to the War with Russia» є прагнення прослідкувати, як жила Україна з початку 1990-х років до повномасштабного вторгнення. Він казав, що наша нація залишається рушійною силою до свободи та суверенітету.
Далі відбулась розмова про загиблу Вікторію Амеліну та її книгу «Щоденник війни і правосуддя: Дивлячись на жінок, що дивляться на війну». Саша Довжик проводить паралель між письменницею та Аллою Горською: обидві вели дослідження злочинів РФ, обидві були вбиті московитами. Вікторія Амеліна віднайшла щоденник Володимира Вакуленка. Завдяки їй вся Україна має змогу читати останні записи письменника. І так само ми пам’ятаємо про неї. Книга авторки «Щоденник війни і правосуддя: Дивлячись на жінок, що дивляться на війну» вийшла зовсім недавно. Шарлотта Хіґґінс зазначила, що спілкувалась із Вікторією Амеліною і що закінчила писати репортаж про Володимира Вакуленка того ж дня, коли письменниця загинула. «Це дуже несправедливо, що вона зараз не тут». Це була чи не найважча частина зустрічі, адже стала черговим нагадуванням, що від нас йдуть найкращі.
Наступним аспектом обговорення стала проблема замовчування та страху. Адріан Каратницький говорить, що роман — це спосіб продемонструвати історію виживання людей. Та проблемою все ж залишається те, що українці досі побоюються розповідати про те, що з ними сталось. Вікторія Белім казала, що, шукаючи архіви своєї сім’ї, зрозуміла, що більшість із них фальшиві, адже радянська влада всіляко намагалась приховати правду. Це ще раз доводить, що росія хоче знищити не лише нас, а й спогади про тих, кого вже немає. Наостанок Саша Довжик провела паралель із сьогоднішньою війною та Троянською у драмі «Кассандра» Лесі Українки. Редакторка зазначила, у ній багато віщих моментів, твір як ніколи раніше актуальний. Підсумовуючи, вона наголосила, що боротьба за майбутнє є нашою ключовою метою.
Проведення таких подій, на мою думку, є тим, що допомагає не втрачати надії та залишатися стійким в умовах війни. Я дізналась, що серед нас є такі досвідчені, свідомі письменники, що доносять правду про минуле й теперішнє України в широкі маси за кордоном . Тому ця подія є для мене джерелом стійкості.
Марія ГАЛУГА,
лауреатка XV всеукраїнського конкурсу “Я – журналіст!”,
студентка ВСП «Львівський поліграфічний фаховий коледж Української академії друкарства»