Війна… Це слово не лякає, якщо воно не стосується твоєї країни, сім’ї. Коли ж ти чуєш його кожен день, живеш під сирени тривог і бачиш плач жінок і дітей, які ховають своїх рідних, то не просто розумієш, а відчуваєш біль, який несе це слово. Війна – не тільки фізична битва: вона вимагає стійкості не лише тіла, а й душі. За ці роки ми всі бачили багато прикладів надзвичайної мужності, відваги та стійкості. І це стосується не лише наших мужніх воїнів, які зі зброєю в руках захищають нашу землю, а й тих, хто просто кожного дня переживає біль, страх і невизначеність, продовжуючи своє життя в умовах боротьби за країну, родину і самих себе.
Джерелом стійкості для мене є двоюрідний брат – військовий медик Назар. Коли почалася війна, він, не вагаючись, залишив своїх близьких і пішов на передову, щоб допомагати людям. Назар, як і багато інших молодих людей, відчув потребу боротися за країну, за її свободу. Як медик, він був готовий нести відповідальність за життя інших, але навіть йому не було відомо, наскільки важко кожен день бачити смерть.
Перші місяці на фронті були дуже важкими. Але це був лише початок шляху Назара. Фронтове життя загартувало хлопця. Брат із захопленням розповідав, як люди з різних куточків нашої країни об’єднуються у важкі часи, як проявляють стійкість не тільки фізичну, а й моральну.
Під час одного інтенсивного обстрілу Назар отримав важке поранення . Шанс на те, що він виживе, був дуже малим. Протягом усієї реабілітації хлопець мужньо терпів біль і вірив у власні сили. Його поведінка стала для мене великим уроком. Спостерігаючи за відновленням брата, я зрозуміла, що стійкість – це не лише фізичні зусилля, це також сила волі, рішучість, бажання жити, дбати про інших і вірити у краще майбутнє. Звичайно, важливою була і підтримка родини , друзів та побратимів. Назар завжди повторює, що без цього його стійкість була б не можлива. Адже люди, які вірять в тебе, надихають на життя, навіть коли ти знаходишся на межі. Знання того, що ти не один, дає наснагу до життя та боротьби. Після відновлення брат повернувся на передову. За його словами, поранення не може зламати справжнього воїна .
Я для себе зробила важливий висновок з історії брата: навіть попри біль, потрібно залишатися сильною і вірити, що кожен з нас здатен створити своє краще майбутнє, навіть якщо воно здається дуже далеким. Впевненість Назара в тому, що війна закінчиться нашою перемогою, дає йому сили рухатися далі. Віра в майбутнє – це та внутрішня стійкість, яка допомагає не тільки вистояти в найтемніші часи, але й допомагати іншим.
Ще одним прикладом стійкості для мене став волонтер Олексій, з яким я познайомилася кілька місяців тому. Це звичайний чоловік середніх років, який живе в тилу, але його внесок у підтримку фронту важко переоцінити. На початку війни він не залишився осторонь, а вирішив зробити все можливе, щоб допомогти нашим військовим. Спочатку організував збір медичних засобів, їжі та одягу, потім почав відправляти все це на передову. Під час чергової відправки гуманітарної допомоги його вантажівка потрапила під ворожий обстріл коло Бахмута. Було втрачено весь багаж, двоє друзів отримали поранення. Дядько Олексій не опустив руки, не злякався, а продовжив свою справу. Він не тільки допомагає людям матеріально, а й дарує віру в те, що у найважчі часи потрібно залишатися сильними і продовжувати діяти.
У моєму рідному селі є священник, якого всі знають як людину з великої букви. Отець Ольгерд – чоловік, що невтомно служить Богу та всій громаді вже тридцять років . Його життєвий шлях став прикладом стійкості і духовної сили для багатьох з прихожан.
З початком війни, коли багато людей покинули рідні домівки, Отець Ольгерд залишився зі своєю паствою. Церква стала не просто духовним центром села, але й місцем, де кожен міг знайти підтримку і втіху. Священник щодня молиться за мир, за наших військових і за кожну людину, яка постраждала від війни. У ці нелегкі часи він також організував збір коштів, медикаментів та теплого одягу для тих односельчан, які перебувають на передовій.
Особливо важливим для нашої громади стало те, що Отець є не тільки духовним наставником, але й другом. Він часто відвідує людей похилого віку, бідні родини, тих, хто потребує його допомоги й підтримки. Для багатьох людей отець Ольгерд – символ віри в те, що навіть у найскладніші часи ми не повинні здаватися. Його слова під час молитов не просто укріплюють дух, вони дають віру у те, що кожен з нас здатен пережити найтяжчі випробування. Отець Ольгерд завжди наголошує, що найважливіше – це любов до ближнього, підтримка один одного. Не лише під час богослужінь, а й у повсякденному житті, він нагадував нам, що стійкість – це не тільки фізична витривалість, а й духовна . І саме завдяки таким людям, як Отець Ольгерд, ми змогли зберегти надію і стійкість у ці важкі часи.
Низький уклін нашим воїнам і звичайним людям, які роблять усе для перемоги, які своїм життям вчать нас вірити в Бога, в себе, підтримувати один одного, незважаючи на обставини. Адже лише віра і любов можуть бути тим джерелом стійкості, яке допоможе пройти через будь-які труднощі і залишитися людьми навіть у найскладніші часи.
Анастасія-Варвара АНТОШКІВ,
лауреатка XV всеукраїнського конкурсу “Я – журналіст!”,
здобувачка освіти ДНЗ «Почаївське ВПУ» Тернопільської області