“Немає більшої любові,
ніж любов до Бога й України!”
Сергій Чечин
Навіщо нам людина, яка нас надихає, тобто мотивує?
Не так давно, коли я був малий, то взагалі не розумів цих слів. Хіба без таких мотивацій не можна прожити? Є ж люди, які “прекрасно” живуть без всіляких мотивацій, мріючи тільки про збагачення й власний добробут…
Але дідусь, до якого я звернувся за поясненням, розповів мені про ту людину (свого друга), яка мотивує до праведного життя його самого.
Мій дідусь охочий до всіляких історій, і я вже звик до них. Але саме та розповідь про його друга, заставила мене замислитись. Я тоді довгий час думав: “Яка ж людина мотивує мене?”
У голові переверталося багато людей — “зірок”, спортсменів, акторів… Але відповідь не знаходилась. Аж поки я не завітав, як волонтер-початківець, до Ніжинської (колись Грецької) церкви Всіх Святих, де настоятелем служить Отець Сергій Чечин.
Поспілкувавшись лише кілька хвилин з цією Людиною-патріотом, я зрозумів: ніякий спортсмен чи актор не замінить величі й самовідданості Отця Сергія — Народного Героя України, капелана-волонтера з Великої літери!
…Настоятилем Всіхсвятського собору в моєму чарівному місті Ніжині, Отець Сергій став у 25 років, перед цим маючи прекрасну професію машиніста й стабільний високий дохід від закордонних маршрутів.
Але любов до Бога й України перемогла! Потім, з 1994 року, піднялася боротьба в Ніжині за передачу Всіхсвятського собору українській громаді…
Церква-пустка почала слугувати людям. Навколо неї об’єдналися всі ніжинські патріоти, а служби перетворилися в Богом дані національно-патріотичні дійства.
Життя налагодилось, але війна 2014 року внесла свої “корективи”: Всіхсвятська церква перетворилася в масивний штаб по боротьбі з ворогом.
Тут працювали десятки мешканців міста, заготовляючи для наших воїнів усе необхідне. А Отець, сівши за кермо власного “бусика”, раз на тиждень відвозив те добро на передову.
Робить він це й досі, не зважаючи на дві операції на серці, перенесені за цей час.
Вперше я познайомився з Отцем Сергієм влітку 2022 року, коли ми з Ярославом Лисивцем принесли свій перший зароблений донат для придбання тепловізора. Відтоді ця Людина стала моїм взірцем для наслідування.
Цього року я домовився з капеланом, що прийду до нього в собор, щоб взяти інтерв’ю.
І наша зустріч відбулася, хоча не зовсім так, як я собі запланував.
Виявляється, Отець зовсім не вміє хвалитися своєю роботою! Настоятель весь час розповідав мені, що він не один такий, що тисячі людей роблять так, як він, бо інакше не можна, бо на кону – наша свобода, а отже – життя.
Батюшка розповідав, а я весь час відволікався, подивляючись на парафіян.
Мені аж соромно стало, здалося, що я своїм інтерв’ю відволікаю Людину від надважливих справ!
Адже, он там — чекає благословення юнак, який йде захищати нашу державу, а там — оплакує свого загиблого синочка згорьована мама, а в дверях стоять бабусі, які принесли щойно виплетені захисні сітки, а там тітоньки запакували смаколики для захисників… І всім їм потрібний Батюшка! Адже капелан знову вирушає на передову!
Подякувавши за бесіду, я звільнив час настоятеля для більш важливіших справ, а сам вирішив порозпитувати про роботу Народного Героя в обізнаних людей.
Я дізнався від товаришів свого тата-військового, що окрім захисників, Отець Сергій підтримує мешканців прикордоння: привозить їм продукти харчування, навіть питну воду. Особливо після обстрілів, які на Чернігівщині відбуваються кожнісінького дня. Щоб хоч якось було легше жити мешканцям прикордоння, Батюшка завжди знаходить хоча б пів годинки для розмови з ними. Така підтримка надзвичайно важлива!
А ось одна з історій, розказаних бійцями із зони бойових дій:
“Одного ранку ворог напосідав особливо немилосердно. А в нас закінчилися не лише боєприпаси, а й навіть хліб та вода. Обстріл був такий, що голову неможливо було підняти. Хлопці зневірилися: набоїв немає, їжі й води — теж. Всі приготувалися чекати на смерть.
Аж раптом захрипіла рація: “До вас пробилися волонтери, на чолі з Сергієм Чечином. Зустрічайте!” Одразу всі ожили! Ще не доїхала машина, а ворог вже був відбитий!”
Саме в той час настоятель став капеланом та отримав орден “Народний герой України”. Він об’їздив майже всі найнебезпечніші місця, від Бучі й Ірпеня і до Херсона… Під час облоги Ніжина особисто забезпечував хлопців-захисників бронежилетами й дронами для спостереження за противником. Мабуть, не має жодного продуктового чи воєнного предмету, який би Чечин не надав потребуючим. Він здійснив величезну кількість поїздок в небезпечні місця. І це все заради Перемоги України. Наприкінці свого інтерв’ю я все ж запитав у капелана: “Які історії з Ваших поїздок Вам найбільше запам’яталися?”
Його відповідь була така: “Це, мабуть, тоді, коли траплялися випадки, які можна назвати лише Божим проводінням. Це, коли Ангели Господні нас зберегли. В той час, як ми були на межі життя й смерті. Були такі випадки. Їх було, не можу сказати, що багато, але вони були”.
Коли ти чуєш ці слова й уявляєш ту картину, то розумієш, наскільки небезпечні ті місця. Самому там точно не хочеться бути. А Людина, не зважаючи на небезпеку й слабкий стан здоров’я, знову й знову збирається в дорогу, ризикуючи найдорожчим — своїм життям.
Зі слів Отця Сергія, головне завдання капеланів – не лише допомагати матеріально, а й підтримувати моральний дух захисників України. Отець Сергій зробив дуже багато для України. Він врятував багатьох військових та мирних жителів. Ця людина готова й надалі жертвувати своїм власним життям заради Перемоги України та допомоги військовим.
Мій натхненник — людина незламна й дуже сильна духом. Саме від цього капелана я надихаюся й мотивуюся. Цей чоловік-мотиватор робить мене сильнішим і незламним!
Я сподіваюся, що після такого мого емоційного твору Ви теж отримали заряд енергії. Бо саме завдяки таким людям ми сьогодні можемо жити в незалежній країні й розмовляти українською. СЛАВА УКРАЇНІ!
Олександр КРЕСАН,
переможець XIV та лауреат XV всеукраїнського конкурсу “Я – журналіст!”,
учень Ніжинської гімназії №15 “Основа” Чернігівської області