Я не знаю, що таке війна, адже, на щастя, живу в наймирнішому місці України — Ужгороді. Тож вирішила опитати тих, хто ближче знайомий з нею: знайомих, друзів із справді гарячих точок. Слухаючи їхні розповіді, я не могла не помітити, що їм справді важко, але попри все вони знаходять підтримку навіть у найважчі часи. І зараз ви зможете побачити, як саме.
Валерія, Донецька область
«З початку війни все змінилося. Було багато страху, невизначеності, злості. Зараз стало трохи легше. Я вже звикла і зміцніла, але втома і сум все одно є. Попри все велику підтримку дають близькі: усмішка мами, її обійми, розмови з друзями. У такі моменти відчуваєш радість і безпеку, хоч навколо валиться світ.
Також є мрії, навіть маленькі: поїхати в улюблене місце, побачити близьких родичів і, звісно ж, надія, що все це було недарма, бо ж після темної ночі завжди настає світанок».
Лілія, Запорізька область
«У ці складні часи я знаходила найбільшу підтримку у своїх хобі — малюванні та музиці. Вони допомагають забути, поринути в інший світ, де немає проблем та тривоги. Я багато слухала музики, особливо під час вибухів та сирен. Це допомагало більш-менш втримувати спокій навіть під час небезпеки».
Гліб, Донецька область
«Зараз уже трохи легше жити, адже почуваю себе в більшій безпеці. Та все одно ніяк не можу забути рідний дім. Важко побороти лінь та апатію, але я намагаюся. Мабуть єдину підтримку надають мені компʼютерні ігри, а ще друзі. Коли я граю в них, то відчуваю спокій, а ще тоді здається, що життя трохи легше і цікавіше, ніж насправді. Моя улюблена гра — це Майнкрафт. Дуже подобається будувати і досліджувати щось нове хоча б у вигаданому середовищі. Коли з другом граю, то ще веселіше. Ми разом займаємося улюбленою справою і спілкуємося. Тоді я справді щасливий! От учора грав 2,5 години з другом без перерв. Було дуже круто!»
Насправді я опитувала більше людей. Багато з них пережили жахливі події —втратили домівки, перебували в окупації. У них не було ні тепла, ні їжі. Одна людина навіть розказувала, що на очах у її бабусі вбили солдата. Це жахливі, але, на жаль, правдиві історії. Та серед цього страхіття я помітила одне: всім їм щось допомагає триматися, вірити у краще і жити далі. І майже всюди —це сімʼя, хобі та друзі. На перший погляд, найзвичайніші речі у світі, але, мабуть і найважливіші.
Адже хороша сімʼя — це основний осередок любові, що є повною протилежністю до насилля, зла і суму — першочергових характеристик війни. Та правда в тому, що саме світла і справжня любов може перемогти навіть найтемніше зло, бо така вже її природа, що любов може зцілювати. Коли ми злі, стривожені чи сумні, то хіба не найкраще нам після щирих обіймів матері, підбадьорливого слівця батька? Хоч їм і так тяжко. Вони ж теж люди. Але саме оці маленькі моменти турботи, вияву доброти і розуміння один одного навіть у найважчі часи — це саме те, що допомагає нам не забути про добро, світло і надію на важкому шляху. Я вважаю, сімʼя — це основа всього. Якщо вона правильно функціонує, то здатна перебороти все зле на світі, хоч би як важко не було.
У друзях ми теж знаходимо підтримку та любов. Думаю, справжні товариші — це такі собі сестри чи брати не по крові. З ними ми можемо і посміятися, і поплакати. Якщо сімʼя переважно складається з дорослих людей, то друзі — це зазвичай люди нашого віку, що мають схожий погляд на світ. З ними можна разом вскочити в біду, а потім вибиратися з неї. Разом вчитися на помилках один одного, разом проводити час, роблячи улюблену справу як, наприклад, Гліб. Та й зрештою, друзі так само, як і батьки, допомагають нам зрозуміти, що ми не самі, нас люблять, приймають і розуміють такими, якими ми є, незважаючи ні на що, а це дуже важливо, особливо у тяжкі часи.
Хобі допомагають нам відновити внутрішню енергію, відпочити від усіх проблем, насолодитися моментом, навіть коли світ навколо валиться. Музика, ігри, читання книг — усе це допомагає нам поринути у власну голову, заглушити неприємні думки і помаленьку лікувати власні травми.
Тому під час цього опитування я зрозуміла, що найбільшою підтримкою зазвичай служать нам люди навколо. Вони допомагають нам відчути любов і надію навіть через біль. Допомагають не здаватися і йти далі. І я думаю, що доки живе любов між нами, доти й наша країна житиме.
Анна БАРНА,
лауреатка XV всеукраїнського конкурсу “Я – журналіст!”,
учениця Ужгородського ліцею №12