Ми всі народилися в певних країнах, виросли, проживаємо…. Для кожного Батьківщина своя й кожен любить її за щось. Моя ж країна – Україна – це колиска української культури, мови, мистецтва і життя народу. Я люблю свою країну за те, що вона просто є, є зі своїми неймовірно фантастичними місцями, багатою історією, сильним духом народом.
Дійсно, останнім часом ми вкотре довели світові, що українці – незламна нація. На початку повномасштабного вторгнення ми підтримували одне одного, намагалися підняти настрій і навіть не думали здаватися. Багато хто втратив своїх близьких, своє житло, яке удосконалював безліч років, речі… Руйнувалися цілі міста, але все буде відбудовано і ворога буде скорено. Тисячі людей покинули свої домівки, щоб захищати територіальну цілісність держави. Їм тяжко, але вони триматимуться до останнього подиху, а волонтери й звичайні громадяни намагаються хоч якось їм допомогти.
Не менш захопливими є наше історичне минуле. Наші пращури відомі на весь світ. До прикладу, Київська Русь, яка була наймогутнішою державою XI століття в Східній Європі, або ж Запорізька Січ на чолі з Богданом Хмельницьким. Читаючи письменників, що плекали рідну мову й висвітлювали життя українців, просто затамовуєш подих від внутрішнього світу твору. Лишень уявіть: «Заповіт» Шевченка було перекладено близько 150 мовами, майже сотня пам’ятників розміщена по всіх куточках Землі. Окрім того, ми безмежно співочий народ, а наші пісні знають мільярди. Згадаймо «Щедрик» Леонтовича, хоч і під іншою інтерпретацією, його використовують у різних фільмах, на культурних заходах, і вдома за столом.
Я пишаюся кожним громадянином, всіма спортсменами й артистами, історичними діячами, що прославляли Україну чи роблять це зараз, адже навіть коли війна, вони докладають купу зусиль, безсонних ночей, вигорань та багато чого іншого задля того, щоб світ почув нас.
Варто відмітити й українські пейзажі. Якщо проаналізувати, то ми маємо ледь не все. Нас оточують неймовірні краєвиди гір на Заході, моря, ліси, степи і полонини… Перехоплює дух заповідник «Асканія-Нова» зі своєю природою, що на Херсонщині. Наявна навіть пустеля – «Олешківські піски». Хіба ж це не вражає?
За що ж ще люблю свою Батьківщину-неньку? За те, що тут народилася, зробила свої перші кроки, вперше пішла в школу… Тут мої рідні та близькі, тут мій дім. І саме тут відбулися всі найважливіші й найщасливіші миті життя. Я завжди обожнюватиму свій рідний край й згадуватиму лише найтепліші спогади.
Впевнена: ми вистоїмо і обов’язково переможемо. Все буде Україна!
Ірина БОЖКО, випускниця Школи універсального журналіста