У наші дні, коли вже немає загрози війни, бо вона вже прийшла на нашу землю, найбільше, чого хочеться — це її завершення. І не просто аби не велось військових дій і не гинули люди. Всі ми напевно знаємо, що таке диктатура. На щастя, не на особистому досвіді, однак, пощастило так далеко не кожному. Люди, яким за тридцять, надто вже наші бабусі й дідусі, жили в час, коли мати власну думку було погано, а критика партійної політики жорстоко каралась. Про демократію в ті часи годі й говорити. Ні, вона була, правда, за «залізною завісою», яка захищала свободу від деспотизму і деспотизм від свободи. Чим керувалися політики тоді та чим вони керуються зараз? І чому світ потребує молодіжного ентузіазму?
Ніщо так не тішить батьків, як вогник в очах дитини. Ця дитяча допитливість привела цивілізацію туди, де ми сьогодні є. Завдяки ній мавпа стала людиною, а каміння і вода інтернетом, смартфонами та космічними кораблями. Чим відрізняються діти від дорослих? Вони дуже хочуть вивчати світ, до того ж, випробувати його на собі. Страх пропадає, адже розуміння про можливість щось втратити відсутнє, та й втрачати нічого. Чи дорослі, особливо люди за шістдесят, яких ми так часто бачимо у керівних кріслах, здатні так ризикувати? Звісно! Чи вони ризикують? Ні! В більшості випадків старше покоління не наважується іти на кардинальні зміни, адже їм бракне сил і здоров’я. На щастя, люди різні і я не можу сказати так про всіх. І все ж таки, в цьому, напевно, й полягає ключова відмінність між ними і молоддю.
У минулому столітті світ побачив, чого прагне молодь. Миру і свободи. В дійсності, ніхто не хоче війни, за винятком геть відірваних від реальності людей. А в чому полягає прагнення молоді до свободи? Свобода думки, свобода вибору, свобода критики… Наше нове покоління виросло у демократичному світі, якщо порівнювати з тим, що панував тут майже пів століття тому. І ми не звикли до того, що слова влади потрібно прийняти як даність і віддано підкорятися їм. (Маю на увазі мирний час). Україна і світ побачили цю позицію у 2013-2014-му. Студенти вийшли на протест проти обмеження свобод – і тоді в країні почалися демократичні зміни. І все так має бути. Саме молодь має стільки сили і тяги до того, щоб жити вільно, комфортно і безпечно. І саме вона до цього найбільше прагне. Це в її ж інтересах.
Еволюція зробила свій внесок в питання, кому надати пріоритет – старшим і досвідченішим, але неповоротким, чи молодшим і менш досвідченим, зате гнучким. Нове покоління швидше звикає до новинок, швидше вчиться. Через величезну спільноту їм легше налагодити зв’язки з людьми приблизно того ж віку, але які можуть знаходитись і в іншій країні, і навіть на іншому континенті. З молоддю легше домовлятися, через їхню поступливість і практично відсутність твердих переконань і непохитності. Їй це не потрібно. Бо для того, щоб розвиватися, потрібно приймати різні позиції стосовно всього. Погодьтеся, таких ліберальних дідусів чи бабусь можна зустріти рідко, та все ж, якими вони виявляються приємними.
Станіслав ХАБАК,
випускник Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”