У кожного з нас є час вільний від роботи або навчання, яким потрібно правильно розпорядитися. Багато людей кажуть, що у них немає вільного часу. А інші не знають, як провести час і годинами говорять по телефону або сидять біля комп‘ютера. Але завжди можна знайти цікаву справу. Звичайно, у кожної людини є якісь захоплення. Хтось любить спорт, хтось танці, хтось знайшов себе в кулінарії, а я дуже люблю читати книги.
Коли я була зовсім маленькою, щовечора мама читала мені казки. З них я дізнавалася, як розмовляють тварини, які дива відбуваються в далеких казкових країнах, як добро все-таки перемагає зло. Читати я навчилася рано. В 6 років уже була записана в сільську бібліотеку, і з тих пір, скільки себе пам‘ятаю, весь час багато читаю. В дитинстві читання було практично єдиною можливістю подорожувати. Першою моєю книжкою, яку я прочитала, була збірка українських народних казок.
Багато моїх однолітків кажуть, що читати-це не модно. В XXI столітті віртуальний комп‘ютерний світ захопив вільний час молодих людей. І дуже часто це переростає у залежність. Я також дуже часто звертаюся до комп‘ютера, але моїм улюбленим заняттям залишаються книги. Вони відкривають нам двері у світ, де живуть персонажі відомих творів, допомагають уявити минуле і заглянути в майбутнє. Завдяки книзі, сидячи вдома, можна потрапити до будь-якої країни, до будь-якого часу та дізнатися про неймовірні речі. Якщо не знаходжу потрібну книгу в бібліотеці, я звертаюся до Інтернету. Деяким подобається читати електронні книги. Але книга, яку читаєш, лежачи на дивані, здається цікавішою. Її можна погортати, потримати в руці. Але це, як кажуть, справа смаку. Мені подобається проводити час наодинці з книгами.
Я вважаю, що людина, яка не любить читати, не може називати себе сучасною людиною: ні телебачення, ні комп‘ютери-не можуть замінити читання.
Книга-джерело знань! Щасливий той, хто дружить з нею, і немає, на мою думку, більш нещасного, ніж той, хто не любить читати.
Я так вважаю, тому що завдяки книгам людина може дізнатися багато цікавої і корисної інформації для себе, а також збагатити словниковий запас.
Книга-це єдиний вчитель, з якими ми не розлучаємося все життя. Я люблю читати твори і українських, і зарубіжних письменників. Але найулюбленішим є повість М. Коцюбинського „Тіні забутих предків”.
Народна мудрість каже, що книга вчить, як на світі жити. І це дійсно так. В Україні книгу шанували здавна, ще з часів Київської Русі. Князь Ярослав Мудрий не тільки любив книги, а й дбав про розвиток освіти в державі. За часів князювання Ярослава Мудрого в Київській Русі була перша велика бібліотека з рідкісними книгами в Софіївському соборі. І не зважаючи на час технічного прогресу, телебачення та Інтернету, книга залишається містком у світ знань, вірним другом людини. До книги можна звернутися з будь-яким запитанням. У ній прихована мудрість попередніх поколінь, праці видатних науковців, культурна спадщина народів світу. Так чи інакше, але кожен все життя має з книгою справу. Без них важко уявити життя людини. Можливо, це не дуже сучасне захоплення, але коли читаю цікаву книгу, я поринаю в неї з головою, спілкуюся подумки з її героями, переймаюсь долею головних героїв та захоплююсь сюжетною лінією.
На завершення свого роздуму, підсумую, що книга-це найвища мудрість. Книгу треба шанувати і любити. Адже саме книга навчає, як бути добрими, щедрими, справедливими. Вона чекає, коли ви візьмете її до своїх рук та почнете читати. Книга стоїть у крамниці, на бібліотечній полиці і смиренно чекає на нас, читачів, своїх друзів. Вона буде терпляче зберігати свої таємниці, щоб одного разу радісно віддати їх нам. Вона чекає і буде чекати! Їй вистачить терпіння чекати на цю щасливу мить. А чи вистачить нашого життя…
Діана ПОБІГУН,
випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”,
Тернопільська область