Відгук на книгу Анастасії Нікуліної «Сіль для моря або Білий Кит»
Кожна людина має таке місце, яке надихає, заспокоює, інколи навіть може замінити друзів. Природа – найкращий співбесідник, бо вона завжди вислухає, не критикуватиме. Можливо, ви скажете, що такого не може бути, але я вірю в це. Так само як і Ліза, головна героїня книжки Анастасії Нікуліної «Сіль для моря або Білий Кит». Обкладинка, на перший погляд, нічим непримітна, як в багатьох книжках, але щось притягувало погляд й чарувало. Ніколи не подумала б, що за нею таїться такий глибокий та повчальний зміст, така схожість з реальністю.
Ліза – звичайнісінький підліток, який має проблеми з навчанням, свариться з батьками та не знаходить спільної мови з однолітками. Її улюблене місце – берег моря. Туди вона втікала від реального життя й насолоджувалася краєвидом. Ніхто не міг дати поради, як їй жити, куди діватися й що робити, поки одного разу на її місці, біля хвиль, не з’явилася чудернацька Аня. Вона протягом усього твору допомагала Лізі, та саме завдяки цій світлій людині підліток полюбила себе й життя.
У творі розглянуто складний період у житті кожного – підлітковий. На мою думку, відносини з оточуючими в Лізи на останній стадії напруги. Це й стало причиною важкого рішення – вмерти, стрибнути в море й стати сіллю, аби тільки більше не терпіти ці муки. А що призвело до цього? Привабливий мирний світ, що знаходиться далеко, разом з людиною, яка все розуміє, але Ліза навіть не уявляла, хто це. Лише після смерті вони «могли б бути завжди разом». Анонім за монітором комп’ютера невдовзі став реальним й небезпечним.
Соціальні мережі у наш час є найбільшим злом, адже ми перестаємо бачити те й тих, що навкруги; самі не розуміючи цього, можемо вляпатися в халепу.
Дуже складно описати сучасні проблеми підлітків. Виникає дуже багато факторів, що пригнічують особистість, руйнують психіку та можуть довести дітей до краю. Автор зуміла все об’єднати в одну книгу, а також застерегти й доступно пояснити, як це небезпечно. Дуже цікаво було спостерігати за життям цієї дівчинки. У деяких ситуаціях я навіть бачила себе. Мені, як підлітку, були дуже близькі емоції Лізи, тому я відчувала все, начебто то була саме я. Навіть не переживши ці емоції в реальності, людина вже буде більш обачною, змінить цінності свого життя, а також, можливо, і себе, якщо зануриться в надзвичайний світ цього твору.
Анастасія Нікуліна написала дуже корисну книгу, що може навчити сучасних підлітків жити й радіти, долаючи образи й непорозуміння. У деякі моменти дуже хотілося прибрати книгу в далеку шафу, бо ситуація, на мій погляд, інколи була абсурдною, а вихід з неї неправильним. Коли дочитала до останньої сторінки, моя думка кардинально змінилася. Я в захваті від таланту авторки та її твору, що сіє у душах читачів зернятко доброти, застерігає від повторення подібних ситуацій у їх житті.
Вікторія ЯШКОВА,
випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”,
Донецька область
Фото greghyer.com