Серед робіт учасників конкурсу “Я – журналіст!” проводиться інтернет-голосування. Твір, що збере найбільше позитивних коментарів, переможе в спеціальній номінації “Народний журналіст”. Читайте і голосуйте!
Моє рідне місто – обласний центр Хмельницький, в якому я народилася і живу, розташований на заході України. Для мене це місто, яке веде свій родовід від невеличкого поселення Плоскирів, або Плоскирівці, унікальний своєю майже 600-річною багатогранною історією. Під час Великої Вітчизняної війни моє місто було відоме, як Проскурів Кам’янець-Подільської області.
У створеному в Проскурові таборі для військовополонених, який
був воістину фабрикою смерті з 1941 по 1943 роки, містилося близько 60000 чоловік. В архівних матеріалах цей табір значиться, як “Шталаг 355”. Він ділився на кілька відділень. Центральне відділення “Шталагу”
розміщувалося в передмісті Хмельницького, в районі Раково, в
колишніх військових казармах і навколо них. Друге відділення знаходилося поряд із залізничною станцією с. Гречани, ще одне – по вулиці Кам’янецькій, на території колишнього військкомату, де під табір був відведений одноповерховий цегляний будинок і побудовані полоненими бараки.
У відділенні по вул. Кам’янецькій одночасно містилося 2-2,5 тисячі
полонених, в с. Гречани – від 5 до 8000, в Раково полонених розміщували за національністю.
Ось як описує життя в “Шталаг 355” Дмитро Небольсин в романі «Двічі молодший лейтенант»: “З раннього ранку все приходило в рух в пошуках їжі, курева і земляків. У загальній зоні, куди нас перевели, можна було вільно бродити по території, заходити в казарми до “старих” полонених. “Подкалиміть” що-небудь з жратви було майже неможливо, і тільки деяким, хто зумів зберегти деякі цінності: годинник, ножі та інше – вдавалося виміняти їх у поліцаїв, санітарів і похоронної команди на шматок хліба або закрутку махорки. Вранці, на так званий сніданок, нам видавали грамів по сто сурогатного хліба, який моментально провалювався в порожню утробу, в обід – черпак баланди, на вечерю – нічого. Зате воду можна було пити від пуза – скільки хочеш. Люди танули на очах. Незабаром і у нас, “свіжих”, худорба почала пробиватися назовні: різкіше позначалися надбрівні дуги, підборіддя, згорбилися спини”. У грудні 1943 року всіх військовополонених Проскурівського табору “Шталаг 355”, які вижили, відправили до Німеччини.
Після звільнення області від німецьких загарбників була здійснена судово-медична експертиза з розслідування злочинів німецько-фашистських окупантів на території “Шталагу 355”: у Раково виявлено поховання радянських військовополонених – до 20 тис. трупів у братських могилах і 45 тисяч – у траншеях. Зараз на місці колишнього концтабору “Шталаг 355” знаходиться військова частина, на території якої споруджено Меморіал Слави.
Щороку, в квітні, в День пам’яті жертв нацистських репресій, біля священих могил збираються ті, хто хоче знати історію країни і рідного міста, кому цікаво те, що поряд.
Уроки історії треба знати на відмінно, щоб не повторювати помилок старших поколінь.
Якщо вам сподобалась ця стаття і ви хочете, щоб саме її автор став переможцем у номінації “Народний журналіст” – залиште свій позитивний коментар під матеріалом і поділіться посиланням на цю статтю в соціальних мережах, аби і інші могли проголосувати! Інтернет-голосування триватиме до 15 лютого. Переможе та робота, яка отримає найбільше позитивних коментарів!
Читати роботи учасників і голосувати
До теми:
Віртуальна екскурсія: Рівне очима жительки Львова
Вступ-2016: як за 2 дні ви можете підготуватись до вступу на журналістику
Дар’я Попіль, прес-клуб “Юний журналіст”, Хмельницький