Це край, де я народилася, це селище, де провела своє дитинство. Як можна не пишатися ним і не любити його! Красу Асканії-Нова оспівували поети, про неї написано безліч книжок, створено величезну кількість проспектів та туристичних буклетів. То чи ж я не знайду слова для найріднішого місця на землі?
Так історично склалося, що заснували селище, розташоване у безмежному степовому краї на півдні України, не українці, а німці-колоністи. Це вони вперше ступили на ці землі у грудні 1828 року, пригнавши сюди овець для розведення з далекої Саксонії. Не дуже привітно зустріла їх природа: холодом взимку, завірюхами, нестерпною спекою влітку, відсутністю життєдайних дощів. Та жорстокі умови не налякали перших мешканців. Вони почали будувати теплі приміщення, спочатку для овець, а вже потім для себе. Робили це німці добросовісно й відповідально, розуміючись на будівництві, працювали багато і виснажливо, поступово пристосовуючись до сурових кліматичних умов. З’явилися школа, церква, вівчарні, хутори. До щойно заснованого поселення звідусіль потягнувся робочий люд з інших губерній. Хтось втікав від панів, хтось прийшов у пошуках кращої долі.
Назвали поселенці свою колонію на честь маєтку, що в Саксонії – Нова Асканія. Ця назва залишається і донині, що у перекладі з німецької мови означає «кілок з ясеня», тобто тут знаходиться мій рід, мій дім, земля моя, моє місце. Головна вулиця мала таку симпатичну назву, як «деревенская штрассе». В анналах історії селища назавжди збереглися прізвища головного архітектора Велса, помічника архітектора Бандхауера, інспектора Франца Тецманна, вчителя й пастора колонії Коха, лікаря Мандела, лісничого Мерца, художника Готфріда Беме, який зробив олівцем перші замальовки поселення, майстра-теслі Банделя.
Дивуюсь, як вони змогли у необжитому краї вже через сім років мати у маєтку 25 тисяч овець, прибутку 10 тисяч талерів, будівлі для 30 сімей, церковний зал, колодязь, готель, цегельню, трактир! Ото була працьовитість, порядок, наполегливість!
Та справжню славу і красу Асканії-Нова створили наступні власники маєтку, що викупили його, зміцнили, розбудували, збільшили, примножили. Це – династія Фальц-Фейнів, найвідомішим представником якої є засновник всесвітньо знаного нині заповідника «Асканія – Нова» Фрідріх Едуардович Фальц-Фейн.
Саме йому належить ідея створення зоологічного та ботанічного парків, саме завдяки його зусиллям збережений цілинний неораний степ, зібрана колекція унікальних половецьких скульптур ХІ-ХІІ століття, створено природознавчий музей з величезною кількістю експонатів. Фрідріх Едуардович Фальц-Фейн назавжди прославив селище своєю діяльністю, своїми креативними справами. Його ім’я вписано золотими літерами на скрижалях історії нашого краю. Його пам’яті низько вклоняються усі мешканці селища та його численні відвідувачі.
Не маю права сперечатися, але мені здається, що немає сьогодні людини в Україні, яка хоча б жодного разу не чула цю назву. Асканія-Нова, ці магічні загадкові два слова, що поєдналися завдяки першим поселенцям та Фрідріху Фальц-Фейну, стали одним з найулюбленіших місць цінителями природи. Асканія-Нова – дивовижний куточок української землі! Асканія-Нова – славетний заповідник! Асканія-Нова – унікальний степ! Асканія-Нова – Національне надбання України!
А почалося все з того, що одного разу батько дозволив сину, який пообіцяв гарно вчитися і вдало склав іспити до гімназії, побудувати перші вольєри для пташок. Хлопчику було всього 11 років. Він так захопився птахами, їх співом, їх красою, що колекція зростала з неймовірною швидкістю і через десять років птахів було вже понад 50 видів. Ось так, з дитячого захоплення почалася велика справа – створення майбутнього заповідника. Тож батьки, дозволяйте дітям здійснювати свої дитячі мрії, втілювати свої бажання, захоплення. Хіба ж тоді, у 1874 році, міг хто-небудь уявити, що дитяче захоплення стане улюбленою справою всього життя. Ім’я великого натураліста, природолюба, орнітолога носить сьогодні Біосферний заповідник.
Та й це ще не все. Коли Фрідріху виповнилося 20 років, юнак висуває зовсім неординарну для свого часу ідею – заповідання цілинного неораного степу. Він бачив з якою швидкістю зникає степова краса, унікальна рослинність, цілющі трави, що лікували людей від усіляких хвороб, зрозумів у свої неповні 20 років необхідність збереження рослинного світу Таврійського краю.
Ф.Е. Фальц-Фейна можна по праву вважати піонером у справі заповідної діяльності, адже неможливо переоцінити те, що ним зроблено по збереженню унікальної ділянки типчаково-ковилового степу. Сьогодні територія заповідника складає понад 11 тисяч гектарів та є єдиним у Європі резерватом подібного роду. Це природне ядро заповідника, наукова лабораторія, якою опікується така солідна міжнародна інституція як ЮНЕСКО. Для теперішніх і майбутніх поколінь це неоціненний дар, який треба берегти з такою ж завзятістю, яка була у свій час притаманна засновнику заповідника.
Коли мова заходить про ботанічний парк, ініціатором заснування якого є також Фрідріх Едуардович, знову дивуєшся сміливості і відданості, з якою взялися вперше за висадку дерев в жорстких умовах посушливого клімату, не маючи жодного прикладу, досвіду, не знаючи, чи приживуться тут 220 видів саджанців, над якими ставили намети, захищаючи їх від сонця та вітру. У віці 25 років він закладає зрошуваний парк, здивувавши і вразивши членів журі на міжнародній виставці у Парижі (на тій самій, коли відкривали Ейфелеву вежу) системою поливу по ариках, «самостоком». Зараз парк Асканії-Нова є пам’ятником садово-паркового будівництва кінця ХІХ століття та пам’ятником самому Фрідріху. З вдячністю вбирається парк кожної весни у своє розкішне зелене вбрання, нагадуючи численним відвідувачам заповідника та мешканцям селища про той подвиг, що здійснили люди у степу під керівництвом видатного охоронця природи.
Сьогодні парк – улюблене місце відпочинку і прогулянок місцевих жителів. Відвідування парку з часів Фальц-Фейна є безкоштовним. Чи це не приклад виховання та бережливого ставлення до природи?
Стежками парку ходила я змалечку на екскурсію з вчителями. Мене все там дивувало: сіруватий таємничий грот, старовинна вежа, вікові дерева, величезна степова галявина, на якій гордо височать сосни, ажурна огорожа парку. Потім я стала працювати екскурсоводом. Дізнавшись багато цікавого про історію селища, про родину Фальц-Фейнів, про тварин, що мешкають у напіввільних умовах, про рослини дендропарку, полюбила свій невеличкий населений пункт ще більше.
Тепер мені все рідне: дуб велетень біля ставка, чарівні тополі та берізки, латаття, на якому дрімають у спеку маленькі жабки, верби біля чумацького колодязя, горді павичі, які гуляють собі вільно по алеях зоопарку, задумлива дівчина, що з глечика ллє воду, ніби поливаючи квіти. До речі, це самий романтичний пам’ятник нашого селища.
Є така легенда. Засновник заповідника, молодий Фрідріх, палко покохав служницю, яка працювала у маєтку. Вони були разом тієї ночі, коли вона загинула. Він так і не зміг забути її, на її честь встановив пам’ятну скульптуру «Дівчина з глечиком», або фонтан «Серафима». Неподалік три роки тому був встановлений пам’ятник Фрідріху. Вони тепер майже поруч, але знову не разом. Ось така сумна історія втраченого кохання.
Є ще одна невиліковна рана в історії мого селища. Про неї нам нагадує пам’ятник 15-ти парашутистам, які були страчені фашистами у жовтні 1941 року. На превеликий жаль, імена хоробрих десантників залишаються невідомими. Їх подвигу більше 70 років. У підніжжя завжди квіти від вдячних жителів селища.
Отже, я маю чим пишатися. Дякую Господу за те, що я народилася тут. Впевнено стверджую, що я люблю свою Асканію. Полюбіть і ви моє селище так, як люблю його я. Приїздіть до нас, що б ви мали змогу переконатися, що дива на світі трапляються завдяки невичерпній любові до усього живого, завдяки розумному використанню можливостей природи, завдяки виснажливій праці людей, їх працьовитим рукам, їх люблячим серцям.
Які б визначні місця не мала Асканія-Нова, але головним її скарбом, на мій погляд, є мешканці, які у різні роки зробили і роблять свій внесок у розбудову мого рідного селища. Тож, я пишаюся не тільки красою природних скарбів, а й своїми земляками.
Марина ТЕМЛЯКОВА