Декілька років тому Верховна Рада ухвалила закон про заборону грального бізнесу в Україні. Упродовж певного часу у повітрі кружляла ідея зробити із законопроекту одне яскраве виключення – залишити одне місто, яке б могло стати місцевим аналогом світової столиці розваг, американського Лас-Веґаса.
Час ішов, ідея все приземлялася, а окрім розмов про можливе розташування в Криму далі справа й не рушила. Здавалося, ніби вітчизняному «Місту Гріха» вже й не судилося стати реальністю, але раптом «український Лас-Веґас» знайшов собі місце віддалік від Чорного моря – ніхто й не помітив, як біля в’їзду до нашого рідного міста з’явилося евфемістичне привітання: «Welcome to Fabulous Rivne».
У це важко повірити, але неординарність столиці азартних ігор світу не закінчується на пікантності її розташування або рекордній кількості казино. Чи не найцікавішою особливістю Веґасу є його архітектурна побудова: по-суті, все місто складається з однієї вулиці під назвою Стріп, навколо якої впродовж минулого століття посиленими темпами обростали нові квартали. «Надзвичайне місто» не просто виросло посеред справжньої пустелі, а зробило це максимально ефектно, порушивши всі канони американської архітектурної системи вулиць та авеню.
У Лас-Веґасі надзвичайно складно заблукати – і справа не тільки в яскравих неонових вогниках, що оповили більшість будівель. Туристам не доводиться об’їжджати все місто вздовж і впоперек: для того, щоб сфотографуватися на фоні всіх місцевих пам’яток, або оббігти всі модні магазини варто всього лишень вийти на центральну вулицю. Звучить знайомо, чи не так, рівняни?
Так от, рівненським Стріпом є вулиця Соборна, яку називають не інакше, як хребтом нашого міста. Математично правильна змійка, обабіч якої розташувалось Рівне, щодня проводить тисячі мешканців нашого міста до робочих місць, шкільних парт, або місць відпочинку. Ось праворуч пролітає монументальний Покровський собор, ліворуч його змінює парк імені Кобзаря, вмить поступаючись вже пам’ятнику Тарасу Григоровичу та відреставрованому кінопалацу. Потім вас зустрінуть знайомі колони оновленого театру та мармурова княгиня Несвицька, але все це ви знаєте і без мене: у Рівному заблукати складніше, аніж у двох соснах. Ну, або в Лас-Веґасі, якщо вже на те пішло.
Таке враження, ніби до складання планів обох міст доклали руку на диво ліниві екскурсоводи: для того, аби провести тур з їх видатними місцями, гідам не доведеться трудитися більше, аніж вказати напрямок рукою. Дивно, що при всьому цьому у нас і досі не проклали трамвайні колії.
Більше того, подібність нашого містечка з «Містом Гріха» на подібній будові далеко не закінчується. Власники стрімко розмножуваних «секонд-хендів» та «інтернет-клубів», які обабіч Соборної кидаються в очі швидше, аніж пам’ятні монументи, роблять усе можливе, аби Рівне наздогнало Веґас і за стихійним шопінгом та азартними розвагами. Вогні їх вітрин виблимують усіма відтінками веселки, відвертаючи всю увагу від напрочуд приємного міста. Складається навіть враження, що на противагу «Диву Невади» вони не народжують місто посеред пустелі, а опустелюють вже розвинуте.
Популярний пасаж говорить: «Що трапляється у Веґасі – у Веґасі залишається». Оминаючи його традиційне трактування, можна припустити й дещо інший висновок: «Все, що ми зробимо на благо нашого міста, піде йому на користь». І хтозна, можливо, в майбутньому подібні паралелі ми будемо проводити вже не іронічно, а в трохи серйозніших тонах.
Ярослав ДРУЗЮК