Чи багато мальовничих місць залишилося на нашій землі? Тих, що надихають, тих, що не перестають дивувати і зачаровувати своєю красою…
Минулого літа до мене в гості приїхав один хороший знайомий, який живе на півночі, але завдяки тому, що він любить багато мандрувати, ми часто зустрічаємося. Коли приїздить, ділиться враженнями від побаченого і дає поради щодо подорожей. А якось поставив мені питання, яке змусило задуматися. Він запитав про найбільш чудове місце Миколаївської області. Звичайно, в нас багато таких місць! А одне з них назавжди залишилося в моєму серці. Мені пощастило побувати там влітку минулого року і я з впевненістю можу сказати, що це одне з найпрекрасніших місць не тільки Миколаївщини, але й всієї України.
Кінбурнська коса – одне з найцікавіших заповідних місць Північного Причорномор’я, яке знаходиться на території Очаківського району Миколаївської області. Ця смужка суші довжиною 40 кілометрів, яку в ясну погоду добре видно з високого очаківського берега, тягнеться зі сходу на захід паралельно материку. З однієї сторони Кінбурн омивають води лиману, з іншого – котить свої хвилі Чорне море. А на самому кінці Коси води моря та лиману зустрічаються. Місцеві жителі говорять, що у безвітряну погоду можна побачити чітку пінясту митницю між ними. Мені, на жаль, цього не вдалося побачити, але я зміг одночасно стати однією ногою у море, а другою – у лиман.
Завдяки такому незвичайному розташуванню, а також тому, що соснові ліси передуються тут зі степовими просторами, формуються особливі кліматичні умови, які дозволяють рости на Кінбурні унікальним рослинам, багато з яких занесені до Червоної книги. А чабрець дніпровський та березу дніпровську ви не побачите більш ніде у світі! Також Кінбурнську косу можна назвати аптекою під відкритим небом. Всього тут налічують 500 трав’янистих рослин, серед яких є навіть дика орхідея, яка залишає неймовірний слід у пам’яті кожного, хто хоч раз її бачив.
Кінбурн – царство птахів. Тут можна побачити пеліканів, білих чапель, качок, лебедів та… рожевих фламінго. Більшість птахів прилітають влітку на Косу для виведення потомства, а більш ніж півмільйона залишається зимувати. У лісах Кінбурна зустрічаються зайці, лисиці, дикі кабани, плямисті олені. Для збереження цієї унікальної краси у 1992 році було створено регіональний ландшафтний парк «Кінбурнська коса».
Ось таке на Кінбурні різноманіття! Але не тільки природне, а й історичне. Про Косу писав ще в V столітті до н.е. давньогрецький історик Геродот. Тоді вона ще називалася Гілеєю – «Лісною країною», від якої зараз залишилися лише невеликі острівці – Ковалівська сага та Воложин ліс.
У грецьких легендах Коса згадується як місце грандіозної морської битви, у якій переміг Ахілл. Тут, як стверджують вчені, йшов «шлях з варяг у греки». Ці місця наповнені таємницями та загадками, пригодами та легендами. За одною з легенд я дізнався, що скіфи ховали тут своє золото. Бували на Кінбурні й чумаки, які приїздили сюди за сіллю. Деякі з місцевих жителів й досі не купують сіль – її багато у сольових озерах.
З Кінбурнською косою пов’язано й ім’я великого полководця Олександра Васильовича Суворова, який на період другої русько-турецької війни був призначений командуючим Кінбурського загону армії князя Г. Потьомкіна. Головна задача Суворова – захист Херсону, основної бази парусного та гребного флоту, дальні підступи до якого прикривала Кінбурнська фортеця, розташована на Косі напроти Очакова, зайнятого турками.
…Море штормило, але наш катер йшов впевненим курсом. Напевно, цим курсом прямував у 1787 році великий Суворов, щоб розгромити турецький десант. Ця перемога стала першою й самою значною перемогою руських у русько-турецькій війні. Про цю значну подію в історії нашої країни нагадує Покровська церква, яку Суворов побудував на Кінбурні на честь перемоги і яку зараз відбудовано. За цю перемогу імператриця Катерина ІІ нагородила Суворова орденом Андрія Первозванного.
Про все це я розповідав другу, а душею знаходився там, на Кінбурні. Я згадував відкрите чарівне море, хвилі якого через сильні вітри часто виринають з глибин і з помпезним, хвилюючим звуком б’ються об берег; а потім повертаються назад, у море. Коли ж у вечірній час на морі настає штиль, то захід сонця причаровує і підкоряє своєю палітрою ніжних фарб. Відблиски сонця вистилають широкий довгий шлях на воді, який здається безкраїм і вічним. Спостерігати такі картини можна годинами.
Кінбурн – це неймовірне місце, яке обов’язково потрібно відвідати. Хоча б для того, щоб на деякий час опинитися подалі від шумних вулиць та міської метушні, торкнутися первозданної природи та славетних сторінок історії…
Ось так, лише одне питання мого товариша повернуло мене у чарівний світ одного з найкращих місць Миколаївщини – Кінбурнської коси і показало, наскільки сильно я люблю свій рідний край.
Олександр ГАРМАШ