За кожен день життя Ангеліна Костюк, 12-річна поетеса з Хмельниччини, дякує лікарям, батькам та … журналістам! Мені дуже хочеться, аби якомога більше людей дізналися про талановиту дівчинку Ангелінку та новорічне диво, яке створили для дитини журналісти.
А розпочалося усе так…
…Холодний грудневий ранок. Похмура лікарняна палата. На ліжку лежить бліда та безсила дівчинка. Коло неї на стільчику сидить сумна мати. Поруч із ліжком – блокнот із записаними зі слів дівчинки віршиками. Та це не просто віршики, це справді крик дитячої душі. А на ліжку – не проста дівчинка, це людина, яка розуміє набагато більше за своїх однолітків. На своєму життєвому шляху вона зустріла багато нещасть та лих. Та завжди вона намагалася триматися, не падати духом. А увесь свій біль вона викладала на папері. Та ось хвороба – муковісцидоз – знову підступила. Зі страшною недугою Ангелінка бореться із самого народження, та уперта хвороба, нажаль, і не думає відступати. І ось знову лікарня. Її похмурі стіни, сумні коридори та незручне ліжко. Прогнози лікарів невтішні. І знову плаче мама, сховавшись у дальньому кутку коридору, адже мамині сльози Ангеліна завжди переживає особливо важко. Усі ці переживання згодом виливаються у надзвичайно щирі вірші. Так прикро, що більшість віршів дівчинки написано у стінах лікарні, у холодній атмосфері лікарняної палати. А за вікном падає сніг, люди готуються до зимових свят, і нікому немає діла до маленької слабенької дівчинки із гарячим серцем та відкритою душею…
Саме у цей час за стіною, у ординаторській, сидять лікарі, усім колективом плачучи над віршами талановитої дівчинки. Розчулені щирими рядками, вони вирішують, що Ангелінка не може залишитися непоміченою, про її талант та сумну історію мають дізнатися якомога більше людей. Виконати цей задум можна було лише за допомогою засобів масової інформації. На щастя, усі журналісти відразу відгукнулися на прохання лікарів. І вже зовсім скоро перші віршики Ангеліни Костюк потрапили на сторінки найвідоміших обласних газет. Публікації з’являлися одна за одною. Читаючи власні вірші у газетах, Ангелінка потихеньку видужувала. Зовсім скоро стіни лікарні залишилася позаду, щаслива дівчинка з усміхненою мамою повернулися додому. Та за кілька днів вони отримали звістку: до них їдуть журналісти обласного телеканалу. Вдома у Ангелінки, у селі Великі Зозулинці Красилівського району Хмельницької області, Був знятий чудовий матеріал про талановиту дівчинку. У той же час продовжують друкуватися її віршики. Тепер вона мріє про власну книжечку, збірку віршів для дітей.
Така увага до Ангелінки зробила її впевненішою у собі та своєму таланті. Набравшись впевненості, вона вирішує взяти участь у конкурсі «Диво-Дитина» і здобуває перше місце. Як переможниця конкурсу «Таланти багатодітної родини» отримує путівку до міжнародного дитячого центру «Артек». Декілька років поспіль займає перші місця у шкільному конкурсі краси.
Далі на юну поетесу чекали інтерв’ю на телебаченні. Вона була головною героїнею дитячої програми «Диво-Дитина». Приємні враження отримала від спілкування з відомою подільською письменницею та телеведучою Оксаною Радушинською. Разом зі своїм новим другом-співаком Андраніком Алексаняном відвідала один з прямих ефірів шоу «Танцюю для тебе» та познайомилася з багатьма відомими людьми. А згодом була запрошена у Київ для зйомок у ток-шоу «Віра, Надія, Любов». У ефірі цього шоу Ангелінка й озвучила свою мрію про власну книжечку. І через деякий час за кошти небайдужих людей з фонду «Мистецький арсенал» було видано збірку віршів юної подільської поетеси Ангеліни Костюк під назвою «Я – україночка».
Неймовірно, але факт: завдяки увазі журналістів, Ангелінка просто «розквітла», стала впевненішою, частіше посміхалася та почувала себе дедалі краще. Піднявся авторитет дівчинки у класі. Не обійшлося, звісно, і без заздрісників. Та хіба ж можна заздрити дитині, життя якої постійно висить «на волосині»? Односельчани зацікавилися її творчістю. Та й сама Ангелінка упевнилася у тому, що її талант – не що інше, як дар від Бога. Журналісти допомогли їй повірити в її неповторність та унікальність.
Прийнято говорити про те, як журналісти псують життя відомим людям, а про те, як вони врятували життя хмельницькій поетесі, ніхто не знає. Своїми матеріалами вони вселили дитині віру в те, що її творчість потрібна людям, що вона може і повинна досягти успіху. А також здійснився задум лікарів: розповісти людям про маленьку, слабеньку дівчинку, що пише вірші у похмурій лікарняній палаті. Тепер це впевнена у собі дівчинка повна сил та енергії, пише тільки радісні вірші і у них дякує усім тим, хто допомагав їй та підтримував у важкі хвилини боротьби за життя.
Перша публікація віршів Ангеліни була напередодні Нового року, у час, коли і діти, і дорослі чекають на диво. І здійснилося справжнє чудо, дитину визволили із лап страшної хвороби, хоча прогнозували, що вона може навіть не дожити до Нового року. Дива ніколи б не сталося, якби не лікарі, що доклали усіх зусиль, аби врятувати дитину. Якби поруч із Ангелінкою не було мами, що завжди розраджувала та підтримувала її. І звісно ж, без участі небайдужих журналістів, що вселили в дівчинку віру в себе та надію на майбутнє.
Можна сказати, що Ангеліну врятувало Слово. Добре, ласкаве Слово. Про його чарівні можливості відомо усім, та якщо це Слово друковане або звучить з телеекрану, його здатність творити чудеса ще більша. У цьому можна пересвідчитися з цієї історії. Ви самі не вірите в дива? Тоді спробуйте зробити диво комусь, та завжди пам’ятайте, що Слово, окрім творити чудеса та лікувати, вміє ще дуже боляче ранити. Ніколи не забувайте про це та повірте у Новорічне Чудо. Та тільки уявіть…
Холодний грудневий ранок. Похмурі лікарняні палати. У кожній з них на ліжку лежить бліда, безсила дитина. Коло кожної на стільчику сидить сумна матуся. Усі вони так само у цей Новий рік чекають дива. Їм не треба ні книжок, ні іграшок, ні цукерок – у них одна мрія: якнайшвидше залишити лікарняні палати. Та для них це диво може і не статися… Можливо, слід переглянути свої життєві цінності та вирішити, що ж усе-таки найголовніше для нас…
Образити дитину може кожен,
Дитя, як квітка, в’яне від журби.
Зцілити душу щире Слово може,
Краплина радості, добра і теплоти.
Ангеліна Костюк
Катерина УМАНЕЦЬ