Кожна людина є індивідом у своєму роді. Кожна проявляє себе по-своєму. Я довго думала, про кого ж можна було б написати, і наткнулась на дуже цікаву особистість. На людину-майстра. Це Коваленас Іван – Заслужений майстер народної творчості України з обробки дерева. Чому саме про нього? А тому, що він живе у нашому місті Кузнецовську, а не всі знають, що він творить своїми руками.
Було б, напевно, не так яскраво написано про нього без його ж слів. Тому, я вирішила сама поспілкуватись з майстром.
Ось декілька слів про життя різьбяра.
Скільки себе пам’ятає Іван Васильович, завжди мріяв працювати з деревом. Тому після закінчення служби в армії став працювати у рідному селищі художником-оформлювачем. Так, завдячуючи тільки самому собі, він освоїв і художній живопис. На його рахунку чимало етюдів.
Художньою обробкою дерева почав займатися з 1980 року. Особливо його захопила художня різьба по дереву.
Ніхто його не вчив тонкощам професії. Перші творчі кроки робив самотужки: читав потрібну літературу, ліпив і малював, освоював навики різьбяра, поступово закохуючись в дерево все більше і більше. А щоб стати справжнім професіоналом в улюбленій справі, Іван поступив у Харківське державне художнє училище на спеціальність викладач дитячої художньої школи та скульптор-виконавець. Після навчання (1990р.) працював у місцевому будинку дитячої та юнацької творчості керівником художньої студії, де вчив дітей сучасному декоративно-ужитковому мистецтву, різьбі. Пізніше почав плідно працювати в різних напрямках декоративно-ужиткового мистецтва: рельєфне різьблення, декоративно-ужиткові вироби, мала пластика, скульптура.
Доводилось мати справу з такими сортами дерев, як: липа, вільха, осика, груша, горіх, кипарис, яблуня, та багато інших. Іван мріє про роботу з чорним деревом, але, на жаль, дістати його тяжко, тим паче в нашій місцевості такий вид дерева не росте.
Коли я спитала, чи змінив він свій життєвий шлях, якби мав змогу повернутись у минуле, він сказав: «Ні. Ні в якому разі. Я з деревом з дитинства. Ще будучи маленьким хлопчиком, я дивився на тата – чудового столяра, і, взявши в ще маленькі ручки ножичок і шматок дерева пробував зробити щось потрібне. Тоді не було іграшок, які посміхались з вітрин магазинів, тому перші речі, які я зробив, були іграшки. Я вже тоді розумів, що прив’язуюсь до дерева, і мої мрії не залишились нездійсненними. Я і тепер, пропрацювавши у цій сфері більше 30-ти років, розумію, що без дерева мені ніяк. Мені й досі подобається моя справа. Тому, повернувшись у минуле, я б із задоволенням пройшов ще раз цей самий шлях».
Коли він розповідав про те, як створює виріб, я заслухалась – це було дійсно щось неймовірне. Він відноситься до дерева, як до чогось рідного, яке має душу. Ви тільки послухайте, що він про нього говорить: « Тримати дерево в руках приємно. Тільки торкнувшись його, можна відчути тепло. А запах…В кожного дерева він інший. Дерево знімає втому, допомагає відчути психологічну розрядку, так би мовити. Хто б мені не запропонував піти в бар чи намагався відговорити від праці з деревом, я б відразу відмовився. Мені буває на стільки часом цікаво працювати, що іноді і не помічаю, що вже ніч, і ніби спати треба ж все-таки…»
В Івана Васильовича ще є маса робіт, і ще більше думок, викладених на папері, які він хоче реалізувати, як тільки випаде така нагода. Його ціль – зробити все, що задумав, залишити після себе щось таке, що можливо змогло б переконати людей у красі природи, відтягнути юнаків від комп’ютерів, і закликати до праці, яка милуватиме око не тільки самому собі, а й оточуючим. Адже діти, забувши про таку цікаву справу, почали надавати перевагу штучній реальності, яка не завжди є корисною, яка стала їм заміняти практично все. Колись, хлопці могли зробити подарунок своїми руками, а тепер, напевно, не всі вміють навіть тримати молоток в руках. Тому, цим самим я хочу приєднатись до слів майстра і закликати всіх до прекрасного, адже воз’єднавшись з ним, ми наповнимо свої душі гармонією, і зможемо відродити для деяких забуту любов до нього. Адже воно – цікаве. Воно – поруч…
Вікторія НАУМЧУК