Рівненщина… Острожчина… Загадковий сивочолий край! Край мальовничий, неповторний, пройнятий духом неопалимої давнини. Край, де кожний куточок виколиханий, омріяний, дихає історією, легендами, оспіваний чарівним українським словом. Край щедрий на людські таланти.
Чимало моїх земляків протягом багатьох століть славлять рідну землю у невмирущих піснях, доводять вічну любов до незабутньої малої батьківщини гідним життям та повсякденною напруженою працею, навіть якщо це життя проходить за межами того села, в якому все починалося з маминої колискової.
Переді мною пожовклі фотографії далеких сімдесятих років, коли починалась історія нашої Острозької середньої школи № 3 (згодом – Оженинської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 1, а тепер – Оженинського навчально-виховного комплексу “Загальноосвітня школа I-III ступенів – ліцей). До болю знайомі шкільні ситуації: урок фізкультури, шпаківні на стовбурах весняних дерев і школярі, мов галасливі пташенята-горобці (такі ж, як і ми зараз). Все в житті людей час від часу повторюється, а у школі й поготів. З фото на мене ненав’язливо й спокійно дивляться розумні щирі очі колишньої випускниці школи 1972 року Галини Золотнюк, нині вона – старший науковий співробітник інституту мистецтвознавства, фольклористики та ентології ім. М.Рильського НАН України; кандидат історичних наук, автор понад 200 публікацій на теми української традиційно-побутової культури, духовності; автор книг “Хліб від зайчика”, “Рікою життя”; “Кроковеє колесо” (у співавторстві), “Український садочок” (у співавторстві); а також – ініціатор авторського педагогічного проекту “Духовний фактор в системі освіти та виховання”; автор численних радіо та телепередач.
У чому феномен цієї людини?! Чому вона зуміла жити так, що досягла людського визначення й шани? Чому стільки встигла зробити, віднайти, відкрити?
Читаю скупі рядки її спогадів про шкільні та студентські роки. Скільки в них тепла душі й “щемкого клубка у горлі” про однокласників, яких вона й досі всіх пам’ятає, про незабутніх вчителів, що подарували їй глибокі знання.
“Це ж треба, з якогось хутора, а так знає французьку!” – позаздрила їй однокурсниця-киянка на першому занятті з іноземної мови у Київському університеті. Отже, дівчинка з маленького села зуміла стати таким ерудитом, людиною творчої невгамовної енергії. Тому особливо приємно було читати про те, що саме наша школа зуміла посіяти в її характері ту насінинку, яка згодом переросла у справжній талант педагога й дослідника.
“Я шкодую, що в елітній столичній школі, де навчалась моя молодша донька, не було вчителів такого класу… тому вона не любить математики і фізики, і не знає французької, хоча англійську вивчила добре”, – згадує Галина Борисівна. Вона має рацію, тому що вчителі у нашій школі й справді хороші, і багато оженинців щиро їм завдячують.
За словами Галини Борисівни, у неї рідкісний фах етнолога. І дійсно, нечасто у нашому повсякденному житті ми зустрічаємося з етнологом, а ще менше знаємо про особливості цієї професії. А ось нашим учням пощастило, тому що навесні цього року в стінах рідної школи, під час творчої зустрічі, Галина Борисівна не просто цікаво розповідала про етнологію, про унікальні традиції й обряди українського народу, а ще й познайомила з японцем Хіросі Катаока, теж українським етнологом (щоправда, незвичні вийшли словосполучення). Виявляється, науковці різних країн світу не просто цікавляться, а й ретельно вивчають неповторний фольклор нашого народу. І чимала заслуга в цьому належить колишній випускниці моєї рідної школи Галині Борисівні Бондаренко (Золотнюк).
У цієї талановитої людини не тільки рідкісний фах, а й рідкісний, золотий дар відчувати людський біль, залишатися високодуховною особистістю. У своїй професії вона обізнана як справжній сучасний науковець. Нещодавно у рівненській газеті “Експрес” від 24 вересня – 1 жовтня 2009 року я із захопленням прочитала статтю “Зцілення молитвою”. До розмови “за круглим столом” разом із архієпископом, відомим київським професором-кардіологом, психотерапевтом та парапсихологом було також запрошено етнографа Галину Бондаренко (Золотнюк). Ця привітна жінка вміло може вести дискусії на найрізноманітніші теми, тому що багато працює над собою, а також користується авторитетом серед людей, які їй довіряють. Дорогого коштують слова етнографа: “Хотіла б сказати про ще один феномен – молитву матері за свою дитину. Є навіть така приказка, що “батькова та материна молитва з моря виймає”. А хіба не допоможе людині, що потрапила у скрутну ситуацію, така проста, на перший погляд, порада: “Навіть коли людина вимовляє слово “Бог”, то її енергополе, фізичні параметри покращуються”.
Галина Борисівна дивує нас, молодих, своєю обізнаністю в різноманітних життєво необхідних питаннях, а ще – своїм бажанням залишатися вчителем. Ось чому поза основною посадою науковця вона керує секцією етнографії Малої академії наук України і дуже тішиться, коли її вихованці посідають призові місця у Всеукраїнських конкурсах. І дійсно, як треба любити дітей, щоб написати для них (тепер вже відомі всій Україні) книги-підручники для школярів “Хліб від зайчика” та “Рікою життя”, а також бути автором численних радіо та телепередач для дітей та молоді.
Вважаю, що Галина Бондаренко (Золотнюк) є видатною людиною Острожчини й Рівненщини. Таких цілеспрямованих, працьовитих, творчих особистостей небагато. Вона всім серцем любить свою справу й Україну. А ще вона сподівається, що за 35 років, що минули після випускного, не знизила високої планки знань, отриманих у школі, і золото її медалі було справжнім.
То ж замислимося над сьогоденням, бо, як стверджував німецький філософ Людвіг Фейєрбах: “Людина лише там чогось досягає, де вона вірить у свої сили”.
Переді мною пожовклі фотографії далеких сімдесятих років, коли починалась історія нашої Острозької середньої школи № 3 (згодом – Оженинської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 1, а тепер – Оженинського навчально-виховного комплексу “Загальноосвітня школа I-III ступенів – ліцей). До болю знайомі шкільні ситуації: урок фізкультури, шпаківні на стовбурах весняних дерев і школярі, мов галасливі пташенята-горобці (такі ж, як і ми зараз). Все в житті людей час від часу повторюється, а у школі й поготів. З фото на мене ненав’язливо й спокійно дивляться розумні щирі очі колишньої випускниці школи 1972 року Галини Золотнюк, нині вона – старший науковий співробітник інституту мистецтвознавства, фольклористики та ентології ім. М.Рильського НАН України; кандидат історичних наук, автор понад 200 публікацій на теми української традиційно-побутової культури, духовності; автор книг “Хліб від зайчика”, “Рікою життя”; “Кроковеє колесо” (у співавторстві), “Український садочок” (у співавторстві); а також – ініціатор авторського педагогічного проекту “Духовний фактор в системі освіти та виховання”; автор численних радіо та телепередач.
У чому феномен цієї людини?! Чому вона зуміла жити так, що досягла людського визначення й шани? Чому стільки встигла зробити, віднайти, відкрити?
Читаю скупі рядки її спогадів про шкільні та студентські роки. Скільки в них тепла душі й “щемкого клубка у горлі” про однокласників, яких вона й досі всіх пам’ятає, про незабутніх вчителів, що подарували їй глибокі знання.
“Це ж треба, з якогось хутора, а так знає французьку!” – позаздрила їй однокурсниця-киянка на першому занятті з іноземної мови у Київському університеті. Отже, дівчинка з маленького села зуміла стати таким ерудитом, людиною творчої невгамовної енергії. Тому особливо приємно було читати про те, що саме наша школа зуміла посіяти в її характері ту насінинку, яка згодом переросла у справжній талант педагога й дослідника.
“Я шкодую, що в елітній столичній школі, де навчалась моя молодша донька, не було вчителів такого класу… тому вона не любить математики і фізики, і не знає французької, хоча англійську вивчила добре”, – згадує Галина Борисівна. Вона має рацію, тому що вчителі у нашій школі й справді хороші, і багато оженинців щиро їм завдячують.
За словами Галини Борисівни, у неї рідкісний фах етнолога. І дійсно, нечасто у нашому повсякденному житті ми зустрічаємося з етнологом, а ще менше знаємо про особливості цієї професії. А ось нашим учням пощастило, тому що навесні цього року в стінах рідної школи, під час творчої зустрічі, Галина Борисівна не просто цікаво розповідала про етнологію, про унікальні традиції й обряди українського народу, а ще й познайомила з японцем Хіросі Катаока, теж українським етнологом (щоправда, незвичні вийшли словосполучення). Виявляється, науковці різних країн світу не просто цікавляться, а й ретельно вивчають неповторний фольклор нашого народу. І чимала заслуга в цьому належить колишній випускниці моєї рідної школи Галині Борисівні Бондаренко (Золотнюк).
У цієї талановитої людини не тільки рідкісний фах, а й рідкісний, золотий дар відчувати людський біль, залишатися високодуховною особистістю. У своїй професії вона обізнана як справжній сучасний науковець. Нещодавно у рівненській газеті “Експрес” від 24 вересня – 1 жовтня 2009 року я із захопленням прочитала статтю “Зцілення молитвою”. До розмови “за круглим столом” разом із архієпископом, відомим київським професором-кардіологом, психотерапевтом та парапсихологом було також запрошено етнографа Галину Бондаренко (Золотнюк). Ця привітна жінка вміло може вести дискусії на найрізноманітніші теми, тому що багато працює над собою, а також користується авторитетом серед людей, які їй довіряють. Дорогого коштують слова етнографа: “Хотіла б сказати про ще один феномен – молитву матері за свою дитину. Є навіть така приказка, що “батькова та материна молитва з моря виймає”. А хіба не допоможе людині, що потрапила у скрутну ситуацію, така проста, на перший погляд, порада: “Навіть коли людина вимовляє слово “Бог”, то її енергополе, фізичні параметри покращуються”.
Галина Борисівна дивує нас, молодих, своєю обізнаністю в різноманітних життєво необхідних питаннях, а ще – своїм бажанням залишатися вчителем. Ось чому поза основною посадою науковця вона керує секцією етнографії Малої академії наук України і дуже тішиться, коли її вихованці посідають призові місця у Всеукраїнських конкурсах. І дійсно, як треба любити дітей, щоб написати для них (тепер вже відомі всій Україні) книги-підручники для школярів “Хліб від зайчика” та “Рікою життя”, а також бути автором численних радіо та телепередач для дітей та молоді.
Вважаю, що Галина Бондаренко (Золотнюк) є видатною людиною Острожчини й Рівненщини. Таких цілеспрямованих, працьовитих, творчих особистостей небагато. Вона всім серцем любить свою справу й Україну. А ще вона сподівається, що за 35 років, що минули після випускного, не знизила високої планки знань, отриманих у школі, і золото її медалі було справжнім.
То ж замислимося над сьогоденням, бо, як стверджував німецький філософ Людвіг Фейєрбах: “Людина лише там чогось досягає, де вона вірить у свої сили”.
Віроніка БАЛАБА.