«Не дозволяй своїй мрії – бути просто мрією».

КімТехьон

Катю, я добре пам’ятаю твою торішню обіцянку.

…За вікном 31 грудня 2019 року. Падає пухнастий білий сніг. Ти сидиш на кухні у святковому настрої, дивлячись на екран смартфона.Читаєш зворотнє повідомлення від Віталія Голубєва про те, що роботу виконано успішно й на тебе чекає сертифікат.

Починають крапати сльози. Трохи солоні, але дуже щасливі. Потім загоряється вогник у серці, а тремтячі руки стають говіркішими за сотню палких слів. Ти захоплено починаєш мріяти, що наступний рік принесе безліч подарунків. Подарунків-підказок, які обов’язково допоможуть тобі визначитися з подальшим кроком.

Не помилилася. Одного осіннього дня, відкривши скрипучу поштову скриньку, ти не просто дістала листа із запрошенням. Там на глибині квітнув строкатий букет нових можливостей та відкриттів, які кожного разу ти намагалася вміло використовувати. Відривала по одному різнобарвному листочку. Наче кроками немовляти долала всілякі труднощі на шляху. Трохи похитувалася, але впевнено простягала руку до такої смачненької цукерки –нових знань.

Росла день за днем, не покладаючи рук і тренуючись. Інколи хотіла кинути все, але твоя впертість – завжди перемагала. Ти вчилася боротися з власними страхами, одним з яких було – не знайти рідної душі. Але ШУЖ, напевно, має чарівну паличку, якою залюбки виконує бажання. Стільки людей, знайомих і не дуже історій, спроб зрозуміти й допомогти…

Цей рікбув просто неймовірним! Він розпочався дуже вдало й інтригуюче, а закінчився – яскраво й прекрасно. Так, багато хто не вірить в чудеса. Але, як по-іншому можна назвати цю подорож у світ журналістики?

…Зараз у навушниках лунає кавер Данелії Тулєшової на пісню Біа Міллер «Like that». Поряд лежить книга «Дім тіней» Меделін Ру та маленьке плюшеве жабенятко Луї. Обіймаючи його сильно-сильно, я радію початку новорічних свят. Точно знаю, що дива вже починають траплятися.

Хоча, ми здатні створювати їх самі кожного дня. Я пробувала. І маленька Катя теж. Нас розділяє лише рік. Рік нових можливостей, спроб, поразок і перемог. Що там казати про 10 років? Але колись, і цей час настане. Скажу лиш те, що жалкувати не варто. Варто пробувати й дізнаватися. Любити та знаходити. Падати, щоб гордо підніматися знову.

Дорогий читачу, йди завжди вперед та ніколи не дивися позаду себе. І тоді – помітиш дивовижу навколо, яку раніше не помічав. Або, до якої просто не міг дотягнутися.

Розумію, інколи хочеться полежати. Але поки ти байдикуєш, хтось вже стрімко біжить у напрямку до цілі. Чим ти гірший?

…Катю, я точно знаю, що в нас все вийде. Ми не просто мріємо, ми – ставимо цілі та крокуємо до них. Згадуючи цьогорічний шлях, я щиро посміхаюся. Скільки всього ми витримали та пережили! А далі… Як багато всього нас  чекає попереду.

Завжди вірні своїй меті. Завжди з посмішкою та вогником у очах.

Упевнено крокуємо, малюючи історію з власних перемог і досягнень.

Катерина ГОЛОШУМОВА, випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”

The post На сторінках щоденника: омріяна подорож кроками до мрії appeared first on Я - журналіст.

Сьогодні я вирішила поставити перед собою декілька цілей, і, сподіваюсь, вони будуть виконаними.

Для початку, думаю, ти працювала над зовнішністю, адже недарма кажуть: «по одежі стрічають, а по уму випроводжають». З цієї ж приказки можна зрозуміти, що не варто забувати про якісну освіту. Тому, вважаю, що ти вчилася так само гарно як і раніше, а якщо ні – то хоча б вмієш використовувати набуті знання на практиці, а також проявляєш інтерес до чогось нового. Адже, спілкуватися з освіченою людиною значно краще, ніж з тією, що багато балакає, але насправді нічого не знає.

Я сподіваюсь, що ти стала сміливою, незалежною від думки інших людиною. Хоча корисно іноді цікавитися, якою тебе бачать оточуючі, але не потрібно надавати цьому великого значення.

Попри все, в тебе, мабуть, теж були певні цілі, які хотілося б досягти. Я вірю, що все буде добре і бажаю здійснення всіх твоїх мрій.

До скорих зустрічей!

Я (ну, тобто ти) з минулого.

Ангеліна ГУДИМ,

випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”,

Кропивницький

The post Лист майбутній собі appeared first on Я - журналіст.

Я ніколи не зустрічала людину без мрії.

Саме слово «мрія» винайшов у«пошевченківську епоху» український письменник Михайло Старицький, і відтоді воно міцно вкоренилося в нашій рідній мові. Мріючи, ми розвиваємо фантазію, розширюємо кругозір, виходимо з зони комфорту. Кожен чогось хоче більш за все, наприклад: моя подруга мріє стати косметологом, знайома дівчинка хоче перемогти на міжнародних змаганнях з вокалу, друг не відмовився б швидше стати тренером з бальних танців, а я, в свою чергу, мрію стати телеведучою. Але, як воно, втілити мрію в життя?

Давайте спочатку розберемося, як взагалі народжується мрія. Можливо, ми беремо приклад з батьків? Чи так книжки впливають на мозок? Або, бабуся порекомендувала, звісно зовсім секретно, що легше вивчитись на філолога? Мені здається, що ні. Просто в якусь хвилину ми починаємо краще розуміти себе і з’являється зірка, до якої ладні тягнутися. Дитячі мрії частіше всього фантастичні. Ми хочемо вміти перетворюватися на тварин, ставати невидимками або бути ладними над часом. Та дорослішаючи подібні думки, якось самі, відпадають, а їм на зміну приходять вже більш реальні варіанти розвитку подій.

Далі, відштовхуючись від чогось вже наближеного до життя, ми починаємо задумуватися: “А, може, варто спробувати досягти омріяної зірки?”. Спочатку все здається нереальним, дорога важкою,ціль занадто далекою. Але наважившись і здійснивши перший крок розуміємо, що рухатися вперед цілком можливо. Тільки треба працювати над собою.

Саме так наша мрія перетворюється на мету. І ось вона, вже жевріюча надією, виринає з-за обрію зовучи нас ген-ген за собою. Починати завжди важко. Спочатку незвично приділяти більше уваги чомусь новому, але згодом така активнісь починає йти на користь. Я згодна, це нелегко, постійно робити над собою зусилля, але з плином часу приходять перші результати. Саме тоді вмотивованість зростає в декілька разів, адже помітивши навіть маленький добрий результат одразу хочеться більше працювати. Але, як і на будь-якій дорозі наступає переламний момент, подолати який найважче. Тут проявляється сила волі і уміння володіти власними принципами. Важко десь собі відмовити, але з такої “турбулентної зони” ти завше виходишь сильною особистістю, точно сильнішою, ніж починав. Після цього стрибка залишається лише схопити жар-птицю за полум’яний хвіст і бути впевненим у собі, адже ти вже кращий за інших.

Як щодо моєї мрії, то на мене чекає не найлегша дорога, адже задля досягнення високої мети потрібно здолати високі гори, але, якими маленькими вони здадуться, коли ти все-таки досягнеш свого. Воно того варте!

Так чи легко втілювати мрії? Звісно, ні.

Але реалізована мрія завжди варта перешкод, що їй передували. Рецепт для досягнення мети один: працювати над собою, не зупинятися, бути впевненим, а поки що…

Горизонт продовжував палати яскраво-рожевими барвами, сонце величезною палаючою кулею повільно зникало десь далеко в морі. Хмарки посіріли, а на тлі синього небесного куполу вже з’являлися перші зірки бажання.

Олеся ХОДИКІНА,

випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”,

м.Бердянськ, Запорізька область

The post Чи легко втілювати мрії? appeared first on Я - журналіст.

Усі ми певною мірою мрійники, хоча часто не бажаємо цього визнавати. А проте, невже це погано: мріяти? Як на мене, це навіть корисно для людей. Адже мрії роблять нас щасливими. Вони дають поштовх уперед, шанс зазирнути в майбутнє. Мрії мотивують нас ставати кращими, аби перетворити їх на плани, а згодом втілити в життя.

Втім, далеко не завжди наші бажання стають реальністю. Часто вони так і лишаються недосяжними. Сумно, чи не так? Але ж чому так стається? Одні скажуть, що в них не вистачає часу й сил. Інші почнуть нарікати на умови життя навколо. Люди вміють і люблять знаходити винних, а також сотні уявних причин «чому». Але правда в тому, що винуватці – ми самі.

Так уже склалося, що шлях до мрій нелегкий, часом навіть тернистий. Не кожен готовий пройти його. Набагато простіше вигадати собі переконливу відмовку й залишитися на старому зручному диванчику, аніж випробувати себе. Втім, допоки ти сидиш, склавши руки, мрія ближчою не стане. Ні на крок. Аби втілити свої мрії в життя, необхідне не лише бажання, хоча воно теж грає не останню роль. Потрібні дії, зусилля з твого боку. «Якщо ти можеш мріяти, то можеш втілити свої мрії в життя», – казав Уолт Дісней, і я цілковито погоджуюся з його словами. Маєш мрію? Хочеш, аби вона збулася? То не чекай на диво, а дій! Поступово, маленькими кроками, прямуй до мрії. Ніхто не зробить це за тебе – це твоє життя, твій шлях, і вибираєш його лише ти сам. Важко? Але ніхто й не обіцяв, що буде легко, але якщо ти дійсно цього бажаєш, то перепони не мають тебе лякати. Шлях до втілення мрії сповнений труднощів, проте вона того варта. Твоє щастя того варте.

Отже, що необхідно для втілення заповітної мрії? Формула проста: велике бажання, віра в себе, трішки натхнення й сили волі, а ще дрібочка дива. І, звичайно, ваша невтомна праця, тому що без неї нічого не вийде. Тому не варто боятися, мрійте! Але не забувайте, що самі по собі мрії не збуваються – усе лише у ваших руках.

Вікторія ЧЕЧЕВИЦЯ,

випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”,

Чернігівська область

The post Чи легко втілювати мрії? appeared first on Я - журналіст.

Мене звати Метт і, як і у всіх дітей, в мене є мрія…

***

1 вересня 1992 року

Перший день у школі після літніх канікул. Я їхав у шкільному автобусі додому і, як завжди, малював улюблені комікси. Водій зупинився та викрикнув: «Метте, твоя зупинка!». Я вийшов з автобусу та пішов до нашого будинку, де мене вже чекала мама, але біля дороги я спіткнувся й впав, усі малюнки розлетілися по дорозі. До мене підійшов чоловік, на вигляд близько сорока років. Він допоміг мені піднятися й зібрати усі малюнки. Я подякував та пішов далі. Чоловік підізвав мене і запитав, як мене звуть, я відповів: «Мене звати Метт». Чоловік помахав головою і пішов далі, сказавши: «До зустрічі, Метте». Я озирнувся, але його вже не було, я пішов, не підозрюючи, що ця зустріч назавжди змінить моє життя.

***

25 вересня 1992 року

Я нарешті закінчив комікс, залишилося лише зібрати листи, але ніде не можу знайти один малюнок. Один з найголовніших! Мені довелося перерити усю квартиру, але я так і не знайшов його. Ось тоді я згадав того чоловіка, який допоміг мені. Я впевнений, що саме він забрав його, але я не знаю його, не знаю ні його імені, ні де він мешкає, – нічого.

***

30 вересня 1992 року

Я знову їхав зі школи, знову водій мене кличе, знову я йду додому. Удалині я бачу чоловіка, він йде мені назустріч. Це той самий чоловік, який допоміг мені. Я підбіг до нього і запитав, чи не брав він мого малюнку.

Він почав говорити:

• Спочатку я повинен відрекомендуватися! Мене звуть Ендрюс Міллер.

• Дуже приємно, містере Міллер! – сказав я.

• Облиш це, – зауважив він, – клич мене просто Ендрюс.

• Добре, – відповів я.

• В мене своя друкарня, і я шукаю таких талановитих юнаків, як ти!- почав розповідати Ендрюс. – Я узяв твій малюнок, бо він здався мені дуже цікавим та оригінальним

• Дуже дякую! – відповів я, почуваючись ніяково.

• Чи можу я побачити ще кілька твоїх робіт? – запитав він.

Я погодився. Відтак додому ми пішли разом, я познайомив його з мамою та розповів те, що Ендрюс сказав мені.

Спочатку вона подумала, що я жартую, але потім усе зрозуміла.

Ендрюс переглянув усі мої роботи й пішов. Виходячи з дому він сказав: «Я ще повернуся!»

***

2 жовтня 1992 року

Минуло вже два тижні, але Ендрюс так і не повертався. Я вже вирішив, що це був злий жарт, можливо, він передумав щодо моїх робіт, але саме у цю мить пролунав стукіт у двері, я швидко підбіг та відкрив їх. Ендрюс стояв переді мною з посмішкою на обличчі, він сказав мені: «Збирайтеся, ви з мамою їдете зі мною!» Ми не зрозуміли що відбувається, але почали збиратися. Через півгодини ми виїхали до компанії Ендрюса. Пройшло десять хвилин, і вдалині почала виднітися велика та розкішна будівля. Приїхали, і я вийшов із машини й, затамувавши подих, увійшов у приміщення. Воно було велике і розкішне. Для нас з мамою це було щось нереальне. Я був вражений. Після загибелі батька нам було важко зводити кінці з кінцями, тому ми жили скромно, завжди економили.

Нас відвели до нашої кімнати, і Ендрюс сказав, що треба зачекати кілька днів, тоді ми про все дізнаємося.

***

5 жовтня 1992 року

Ми тільки прокинулися, коли працівник компанії зайшов та сказав, що нам треба йти. Його звали Кларк, він був давнім другом Ендрюса й працював у компанії ще з першого дня її заснування. Кларк був дуже доброю і цікавою людиною, він мені одразу сподобався. По дорозі до кабінету Ендрюса Кларк розповів, як допоміг йому відкрити цю компанію. Він сказав, що це була найголовніша мрія Міллера: він хотів допомагати таким, як я, знаходити себе, допомагати розвивати писемні та художні таланти. Саме тому вони й відкрили «Кларюс» – найпродуктивнішу друкарню. Ось ми і у кабінеті Ендрюса, такий великий та просторий, вміщає стільки цікавих та коштовних речей, до яких страшно доторкнутися.

• Я привіз вас сюди, щоб допомогти тобі! – почав говорити Ендрюс. – Ми з Кларком побачили талант у твоїй роботі. А після того, як я побачив інші комікси, в мене не залишилося сумнівів.

Мені стало дуже приємно, я почервонів.

• Ти згоден, щоб ми випустили твій комікс?» – спитав Кларк.

Не вагаючись, я погодився. Ми потиснули один одному руки і почали обговорювати подальші дії.

***

20 жовтня 1992 року

Ми майже закінчили приготування до друку коміксу, залишилося намалювати обкладинку та придумати назву. Над цим я сиджу вже кілька днів, і в мене зовсім не має ідей. Ендрюс дав мені тиждень, а я не знаю, що мені робити.

***

24 жовтня 1992 року

Я нарешті закінчив, не знаю як, але закінчив. Ендрюс схвалив обкладинку і назву. Мама допомогла зібрати комікс за розділами, і ми віддали його Кларку. Той відніс його на друк. Почалася друга фаза – реклама, бо без реклами комікс не буде продаватися. Ендрюс підготував цікаве відео, в якому йшлося про таке: «Нова захоплююча супер героїчна історія, в якій є усе, починаючи зі злодіїв і закінчуючи першим коханням. Це прорив у сфері коміксів, який не залишить вас байдужими! Вийде у продаж 1 грудня! Не пропусти можливість купити його. Ти будеш у захваті». Це був нереальний ролик, я сам був у захваті. Після цього Ендрюс відправив відео на телебачення.

***

1 грудня 1992 року

Ми з мамою вже вдома. Сьогодні день випуску мого коміксу, я дуже нервуюся, хвилююсь, що його не будуть купувати. Ендрюс сказав, що потрібно декілька тижнів, щоб дізнатися відсоток продажу, сказав, щоб я не хвилювався, що комікс буде популярним, що його будуть купувати усі: як дорослі, так і діти.

***

9 грудня 1992 року

Пройшов тиждень, від Ендрюса ні слова. Питаю його: «Ти вже знаєш який відсоток було продано?» На що чую відповідь: «Почекай!», а Кларк зовсім мовчить. Вони не розуміють, що для мене це дуже важливо, що я не знаходжу собі місця. «Добре. Я зачекаю!» – відповідаю я щоразу.

***

12 грудня 1992 року

Через кілька тижнів Новій Рік, я подумав, якщо буду готуватися до свята, то перестану думати про комікс. Мама запропонувала піти до магазину за прикрасами та подарунками. Ми пішли у найближчу крамницю, оскільки я отримав деякий відсоток від майбутніх продаж, я скупив усе, що бачив. Обрав у подарунок мамі запашні парфуми, Кларку блокнот з ручкою, бо він теж любить писати, а Ендрюсу перо та чорнило. Сподіваюсь, їм сподобається.

Коли ми повернулися додому, я одразу почав прикрашати дім, наряджати ялинку, пакувати подарунки.

31 грудня 1992 року

Ендрюс запросив нас з мамою та Кларка до себе на Новий Рік. Тільки тоді я зрозумів, що нічого не знаю про його сім’ю, і чи є вона взагалі.

Вже десята година, ми біля будинку, Ендрюс відчиняє двері і запрошує нас до приміщення. Ми проходимо у вітальню, там сидить жінка. Я не знаю, хто вона, навіть Кларк не знає! Ендрюс відрекомендував нас їй, а потім говорить: «Познайомтеся, це моя дружина Афілія». Ми повідкривали роти та завмерли, ніхто не знав, що у Міллера є дружина, усі вважали, що він вовк-одинак.

Через кілька хвилин ми відійшли від здивування і господар запросив нас до столу. Почали розмовляти, Афілія виявилася дуже цікавою та розумною жінкою, вона повністю відповідала характеру свого чоловіка. Усі сіли до вечері, Афілія подала дуже вишукані й смачні страви. Ми подивилися на годинник, на якому було без однієї хвилини північ, Ендрюс ввімкнув телевізор, президент почав говорити свою довгу промову, потім Кларк відкрив шампанське, розлив його по бокалам, годинник пробив північ, ми випили шампанське і привітали один одного і почали дарувати подарунки. Я роздав ті, які купив напередодні, мені було соромно, що я нічого не купив Афілії, але вона сказала: «Нічого страшного. Ендрюс ніколи про мене не розповідав, тому ти не міг мені щось купити». Я ще раз вибачився. Потім мене привітала мама, вона подарувала мені альбом для малювання і олівці, а Ендрюс і Кларк подарували щоденник для нотатків. Усі були в захваті від отриманого. Ми посиділи ще кілька годин і пішли спати.

***

1 січня 1993 року

Наступив ранок Нового Року. Коли я прокинувся й вийшов до вітальні, всі вже чекали на мене. Ендрюс підскочив та почав говорити: «Метте, у мене є новина для тебе». Мені стало страшно, я захвилювався. «Твій комікс погано продається, від тієї партії, що ми випустили не купили навіть чверті», – сказав він. Моє серце зупинилося, я почав плакати, але тут Ендрюс почав посміхатися: «Він не продавався до Нового Року. Але сьогодні я зателефонував до магазину. Вони продали усі книги! І коментарі дуже гарні, – усім подобається! Вітаю!» – додав Ендрюс. Я не міг перестати плакати, але вже від щастя. Мама підбігла до мене. «Я завжди знала, що ти найкращий!» – сказала вона та обійняла мене. Усі інші підійшли і зробили те саме. «Це найкращий Новий Рік у моєму житті», – сказав я, і усі погодилися.

***

5 січня 1993 року

Ендрюс зателефонував мені:

• Про твій комікс говорить усе місто, усі в захваті», – розповідав він.

• Це навіть більше, ніж те, про що я мріяв», – відповів я.

• Я хочу запропонувати тобі почати роботу над другою частиною, я впевнений вона буде такою же неймовірною. Метте, ти згоден?» – запитав Ендрюс.

Я замислився: Завжди я хотів тільки того, щоб мої історії побачили світ. Я ніколи не хотів бути популярним й багатим, моє життя повністю влаштовувало мене. За допомогою Ендрюса та Кларка моя мрія здійснилася!

Я відповів:

• Ендрюсе, дякую тобі за усе, ти здійснив мою мрію, і я ніколи не перестану займатися творчістю. Але я більше не буду публікуватися, бо моя мрія уже здійснилася, тепер треба дати можливість здійснити мрію іншому.

***

13 травня 2002 року

Минуло багато років, я до цього часу пишу та ділюся творами з Ендрюсом. Він все ще вмовляє мене надрукувати ще один твір, на що я відповідаю: «Мабуть, колись, але не зараз».

Анна КАПЛІНСЬКА,

випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”,

Одеса

The post Мрії здійснюються appeared first on Я - журналіст.

Мрії мають як діти, так і дорослі. Але прагнення їхні кардинально відрізняються. У дітей дуже багата фантазія, вони мріють про щось нереальне та фантастичне. Дорослі ж перетворюють уявлення на конкретні цілі, яких намагаються добиватися.

Мрії у кожного різні, але, я впевнена, у кожного є. Вони роблять наше повсякденне життя яскравішим, світ нам здається кращим. Для когось мрія – це ціль, яка надихає та дає сили йти далі, а хтось ховається у своєму мрійливому і фантастичному світі від проблем.

Хоча в кожного з нас є бодай одна мрія, не багатьом удається її здійснити. Так, саме здійснити, а не чекати, коли все вийде без жодних зусиль!

Проблема мрійників у тому, що вони нічого не роблять, аби здійснити своє бажання. Але мрія не стане реальністю лише через те, що вони так хочуть. Треба крок за кроком іти до її здійснення.

«Самі собою мрії дійсністю не стануть,» – казав Пауло Коельйо. З цим висловом я повністю згодна. Звісно, здійснити бажання вам можуть допомогти близькі та друзі, але тільки з вашими зусиллями мрії зможуть стати реальністю.

У дитинстві я асоціювала мрії з казкою. А й справді, мрія – це казка, а мрійник – той, хто придумав цю казку. І лише від нього залежить її кінець.

Ми – мрійники! Лише від нас залежить, якою буде наша казка, які труднощі нас чекають, який кінець у нашої історії. Головне – щиро прагнути подолати всі перешкоди на шляху здійснення нашої мрії.

Катерина ЧЕХ,

випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”,

Вінницька область

The post Чи легко втілювати мрії? appeared first on Я - журналіст.

Ще з самого дитинства ми загадували бажання, задуваючи свічки на дні народження, мріяли стати супергероями, уявляли собі майбутнє, надаючи йому саме того вигляду, якого хотіли ми. Але в дорослому житті мрії у людей зовсім інші: гроші, квартира, автомобіль, дорогі аксесуари… Я соромлюсь називати «мрією» такі речі. Матеріальні цінності, які навряд чи зроблять вас по-справжньому щасливим, не можуть бути мрією! Це лише результат вашої кар’єри, вашої роботи, це результат, який ви можете отримати, якщо будете віддавати всього себе своїй роботі й професії. Мрія – це щось вище, щось недосяжне, те, що неможливо передбачити і розпланувати. Мрія – те, що залежить від якихось вищих сил, наслідок випадковостей, вдачі, віри і справжнього бажання! Щоб мрія втілилась у життя , нею потрібно дійсно жити! Реалізація мрії не знайде відбиток у написанні якоїсь статті чи публікації поста у соцмережі, навіть у «сльозах радості», у щирій посмішці! Все, у чому проявиться здійснення мрії, до чого вона призведе – це щасливе життя, щасливе від початку і до кінця, життя, в якому немає місця горю, розпачу і сльозам!

Мрії повинні бути безглуздими і недосяжними. Прагнучи здійснити одну з них, ми й не помічаємо, як підкорили не одну вершину, досягнення якої раніше й не планували б. Але і тут є своє «але». Щоб чогось досягти, потрібно щось таки робити. Так, я розумію, це складно. От такі чудові мрії і сам процес приносять задоволення, і цілком можливо, ти не дочитав до цього моменту і вирішив піти помріяти трішки. Але мрії підступні. Заманюють нас без попередження, адже без дій – вони лише приваблива картинка .

Світ мрії — це рятівний берег, який допомагає людині сховатися від будь-яких життєвих негараздів. Мрія надає людині сил і допомагає вибратися з будь-яких неприємностей. Саме мрія вела тих людей, які нині досягли вершин. Вона допомогла досягти їм того положення в суспільстві, яке вони зараз займають. Мрії можуть бути власними або чужими. Часто ми сприймаємо бажання інших людей, як свої. Тому необхідно уважно прислухатися до себе і прагнути до здійснення тільки своєї мрії. Інакше досягнення чужої не дасть вам повного задоволення в кінцевому підсумку. Обирайте правильну мрію, живіть нею, бажайте її здійснення і вибір буде у вашу користь!

Вікторія ВАЛЬКОВА,

випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”,

Одеська область

The post Чи легко втілювати мрії? appeared first on Я - журналіст.

Все в житті залежить від нас самих. Ніхто не має права насильно змінювати нас чи забороняти нам мріяти. Кожна людина – це індивідуальність, що має власні погляди на світ. Інколи він не влаштовує нас, та все ж ми мріємо про те, що скоро він зміниться і стане кращим.

Мабуть, всі ми вигадуємо собі досконале життя, повне пригод, кохання, незабутніх подій. Мріяти можна будь-коли, та все ж найкраще тоді, коли сумно. Адже в такі моменти тебе нічого не хвилює, окрім тебе самого. Ти обмірковуєш всі свої вчинки, всі сказані і несказані слова.

Інколи здійснити свою мрію можна за декілька секунд, та, на жаль, ми цього не робимо, бо боїмося. Ми не говоримо одне одному про свої почуття, бо не знаємо чи взаємні вони. Ми не долаємо тисячі кілометрів, щоб побачити своїх близьких, бо не впевнені в тому, що нам будуть раді.

Здається, кожного дня ми із захопленням чекаємо здійснення своєї мрії. Та ми лише чекаємо і все… Ми нічого не робимо заради цього. Все це залишається просто нездійсненною мрією.

Кожного дня ми хочемо втекти від жорстокої дійсності у світ мрій і фантазій. І кожного разу ми пересвідчуємося у тому,що не можемо жити без мрій. На мою думку, ми настільки залежні від цього, що кожну хвилину думаємо про це, прагнемо якнайшвидше відтворити його в реальності. На мою думку, ми стаємо настільки залежні, що кожну хвилину думаємо про це, прагнемо якнайшвидше відтворити свої мрії в реальності.

Втілення мрій – ось що турбує кожного. Думаючи про них, ми створюємо багато проблем і робимо безліч помилок. Це все тому, що ми не вміємо аналізувати свої дії і прагнення. Інколи потрібно просто поговорити з людиною і цього досить. А ми чекаємо, що хтось це зробить за нас. Ні, не потрібно чекати, потрібно діяти. Адже може бути пізно. Потім, як наслідок, ми будемо жаліти про несказані слова, а мрія так і залишиться просто мрією.

Чи легко втілювати мрії? Напевно,так. Але важко зробити перший крок. Адже ми боїмося, що наші вчинки будуть даремні.

Тетяна ВЛАСЕНКО,

випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”,

Луганська область

The post Чи легко втілювати мрії? appeared first on Я - журналіст.

Якщо ти залишаєшся сам на сам із собою, то міркуєш зовсім інакше, ніж у колі людей. Можливо, думки стають більш філософськими. Тоді починаєш розмірковувати над сенсом буття, теорією виникнення живого. А може бути й навпаки: ти занурюєшся в солодкі мрії, намагаючись забути про існування зовнішнього світу. А про що думаю наодинці я?

Найчастіше цікаві роздуми наздоганяють мене випадково. Я можу сидіти в кімнаті, дивитися на одну річ і розмірковувати: як вона з’явилася тут? Спочатку її зробили на фабриці, потім доставили в магазин, де вже продали – усе це очевидно. Найцікавіше, що мене більш приваблює думати над тим, як з’явилася та сама фабрика. Суспільство тисячі років еволюціонувало, розвивалося, удосконалювало техніку, власні навички, щоб на заводі зробити якусь річ. А як до цього виникла людина? Яким чином узагалі з’явилася жива матерія на планеті? Що ми знаємо про створення Землі? Чи Всесвіт існував завжди? А що було до нього? Як це – нічого?

Окрім глобальних питань, я часто замислююся про власне життя. Кожна людина мріє, я – не виняток. Найчастіше я мрію про своє майбутнє. Воно уявляється мені щасливим, яскравим, барвистим, сповненим радості. У своїх мріях я літаю неосяжними просторами неба. Щоночі фантазія переносить мене в Південну Корею – країну моєї мрії. Лежачи в ліжку, завдяки уяві я вже неодноразово побувала на концерті мого улюбленого гурту.

Коли я залишаюсь одна, то постійно думаю про інших людей. Чи все добре в наших воїнів на сході? Волонтерська допомога під’їхала вчасно? Понад усе вірю, що війна скоро закінчиться, тоді за хлопців не треба буде хвилюватися. Щодня я замислююся про свій фендом. У них все гаразд? Мене й ще понад чотирьох мільйонів зірочок по всьому світу об’єднує одне – ми фанати одного гурту. Я хочу, щоб усі вони й наші любі кумири були щасливі.

Кожна людина думає по-своєму. Це робить нас усіх особливими. Не існує двох людей з однаковими думками. Те, над чим я замислююсь найчастіше, хвилює мене найбільше. Я – це мої думки.

Юлія ТКАЧЕНКО,

випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”,

м.Кременчук, Полтавська область

The post Про що я думаю наодинці? appeared first on Я - журналіст.

На це питання однозначної відповіді одразу ми не можемо отримати. Усі люди різні й по-різному думають.

Мрією можуть бути якісь речі (предмети), професії, подорожі, сімейний затишок тощо. Тобто, вони матеріальні, а також – духовні.

Завжди чогось не вистачає, наприклад, ресурсів – так виправдовуються люди, що мріють і не втілюють мрію у реальність. Все ж таки для того, щоб  бажання ставали реальними, треба не говорити, а робити.

Щоб Ваша мрія стала реальною треба небагато – бажання і витримка! Потрібно лише декілька кроків.

Крок перший: розставте пріорітети  а)навіщо? б)що ви отримаєте врешті-решт.

Крок другий: візуалізуйте свої бажання. Уявляйте результат – це буду вашою мотивацією.

Крок третій: шукайте підтримку. Її можна знайти у людях, що мають схожі бажання.

Крок четвертий: завжди повторюйте собі: “Я все зможу!”.

Вам спочатку може здаватися, що важко та складно, але ж головне – Ваша мрія та її втілення. Лише коли Ви її втілите, знайдете відповідь на це питання. Чи збувалися Ваші мрії? Чи легко втілювати власну мрію?

Ярослава ДЕМИДЕНКО,

випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”,

Сумська область

The post Чи легко втілювати мрії? appeared first on Я - журналіст.