Майстер бачить не тип волосся, а його стан

Після освітлення пасма можуть бути ламкими, після частого гарячого укладання – сухими на кінчиках, а після фарбування потребувати більш делікатного очищення. Тому одна універсальна маска не завжди дає той результат, якого ви очікуєте. У Redken серії розділені саме за потребами:

• Redken All Soft створена для сухого волосся, якому бракує м’якості та гладкості;
• Redken Extreme орієнтована на ослаблені й пошкоджені локони, схильні до ламкості;
• Redken Color Extend допомагає підтримувати догляд за фарбованим волоссям;
• Redken Frizz Dismiss стане у пригоді, якщо пасма пушаться та погано зберігають гладкість.

Тому порада майстра часто починається не з назви конкретної банки. Спершу перукар оцінює, що відбувається з довжиною та кінчиками, а вже після цього підбирає відповідну серію.

Домашній догляд продовжує результат салону

Навіть хороше фарбування не захистить волосся від щоденного фена, прасочки, сухого повітря або невдалого очищення. Саме тому колористи приділяють домашньому догляду не менше уваги, ніж самій процедурі.

Шампунь Redken очищає, кондиціонер допомагає зробити пасма більш слухняними, а маска для волосся дає інтенсивніший догляд, коли довжина стала сухою або жорсткою. Якщо регулярно користуєтеся феном чи стайлером, додайте термозахист, а не покладайте всю роботу на один кондиціонер. Але не обов’язково використовувати багато продуктів одночасно. Часто достатньо правильно підібраної пари шампуню та кондиціонера, а маску чи додатковий засіб підключати за потреби.

Колористам важливо, як волосся поводиться між фарбуваннями

Після зміни кольору важливо не лише зберегти відтінок, а й підтримувати якість полотна. Якщо довжина швидко стає сухою, тьмяною або починає ламатися, наступне фарбування може вимагати більш обережної роботи. Саме тому професійний домашній догляд варто сприймати як продовження того, що вже зробив майстер у салоні. Засоби підбирають не за красивою упаковкою, а за тим, що потрібно волоссю зараз.

У магазинах BROCARD можна познайомитися з різними лінійками Redken і порівняти засоби для фарбованого, сухого чи пошкодженого волосся. Якщо не впевнені, яка серія підійде саме вам, консультанти допоможуть розібратися в призначенні продуктів і вибрати базу для домашнього догляду. За потреби можна доповнити її маскою, термозахистом або засобом для гладкості, не перевантажуючи полицю зайвими банками. А коли вже знайдете свої улюблені продукти, їх зручно повторно замовляти онлайн у Брокарді.

На правах реклами

The post Чому перукарі та колористи часто радять Redken appeared first on Я - журналіст.

Вирішенням стає апендектомія — операція з видалення ураженого червоподібного відростка. Зволікання з лікуванням підвищує ризик поширення запального процесу.

Чому апендицит не завжди легко визначити?

Класичним проявом вважають біль у правій нижній частині живота, але на початку захворювання він може відчуватися зовсім в іншому місці. Часто неприємні відчуття виникають біля пупка й через кілька годин зміщуються вправо. Біль може ставати сильнішим під час ходьби чи кашлю.

Клінічна картина залежить і від індивідуальних особливостей людини. Разом із болем можуть турбувати нудота, блювання, слабкість, зниження апетиту та підвищення температури. У жінок симптоми іноді схожі на прояви захворювань органів малого таза, тому лікар може рекомендувати консультацію гінеколога.

Що робити за підозри на апендицит?

Намагатися самостійно визначити джерело болю за його розташуванням не варто. Якщо з’явилися характерні симптоми, варто:

• негайно звернутися за медичною допомогою;
• точно описати лікарю, коли виник біль, де він відчувався спочатку, як змінювався та повідомити про інші супутні скарги;
• пройти призначені фахівцем лабораторні та інструментальні дослідження.

Серед можливих наслідків зволікання зі зверненням до лікаря — перфорація, тобто розрив стінки апендикса з потраплянням інфікованого вмісту в черевну порожнину. Ще одним тяжким ускладненням є перитоніт — поширене запалення очеревини, яке потребує невідкладного хірургічного втручання.

Операцію можуть виконувати лапароскопічно через кілька невеликих проколів у черевній стінці. Тривалість втручання та подальшого відновлення залежить від перебігу захворювання і наявності ускладнень.

За підозри на гострий апендицит звернутися за медичною допомогою зручно до «Оксфорд Медікал» у Житомирі. У клініці проводять необхідну діагностику та кваліфіковане хірургічне лікування. Тут застосовують малоінвазивні лапароскопічні методики, що передбачають меншу травматизацію тканин і коротший період відновлення. Записатися на консультацію до хірурга можна через сайт або кол-центр клініки.

На правах реклами

Рекомендуємо звернутись за консультацією до лікаря. САМОЛІКУВАННЯ МОЖЕ ЗАШКОДИТИ ВАШОМУ ЗДОРОВ’Ю

The post Як розпізнати апендицит і коли потрібна операція? appeared first on Я - журналіст.

Підготовка драбини та вимкнення живлення

Драбину варто поставити на тверду рівну підлогу збоку від корпусу. Так руки дістають до деталей без сильного нахилу тулуба. Перед підйомом треба виконати кілька дій:

• вимкнути автомат потрібної лінії;
• перевірити відсутність світла клавішею;
• покласти інструменти в поясну сумку.

Після знеструмлення потрібно дочекатися, поки LED-модуль або колби стануть холодними. Пульт дистанційного керування краще прибрати зі столу, щоб інша людина випадково не подала команду. Таймер також треба вимкнути до початку роботи. Кріплення плафона варто сфотографувати перед розбиранням. 

Підлогу під робочою ділянкою краще застелити тканиною або картоном. Покриття збере сухий наліт і захистить скляну деталь у разі випадкового падіння. Стіл поруч можна використати для знятих елементів, поклавши на нього м’який рушник. Другій людині варто залишатися внизу та підтримувати драбину. 

Очищення плафонів, металу й декоративних деталей

Скло краще протирати злегка вологою мікрофіброю й потім витирати насухо. Металевий корпус потребує м’якої серветки без абразиву. Засіб треба наносити на тканину, зберігаючи патрони та контакти сухими. Лопаті варто очищати від центру до краю, підтримуючи кожну знизу. Діаметр 105, 120 або 132 см ускладнює доступ до дальньої частини, тому драбину краще переставляти. Натиск на один край може порушити баланс обертання.

Знімні плафони потрібно мити окремо в теплій воді. Перед монтажем вони мають повністю висохнути. LED-підсвічування в закритому корпусі достатньо очистити зовні, не відкриваючи електронний блок. М’який пензлик зручний для вузьких пазів і декоративних підвісів. Зібраний ним пил треба одразу витерти з нижньої частини корпусу. Для позолочених або пофарбованих поверхонь краще спочатку випробувати серветку на малопомітній ділянці.

Після складання варто перевірити однакове положення всіх елементів. Живлення можна подати, коли інструменти прибрані й людина спустилася з драбини. Спочатку треба ввімкнути мінімальну швидкість і послухати, чи немає вібрації. Регулярне очищення повертає яскравість і зберігає рівномірне обертання лопатей. Коли конструкція потребує заміни, на comfy.ua доречно придбати освітлення з доступними для догляду деталями.

На правах реклами

The post Як очистити стельове освітлення від пилу appeared first on Я - журналіст.

            Заходжу в аудиторію з думкою: тут сиділа Іра. Перш ніж стати Героєм, парамедикинею батальйону “Госпітальєри”, Іра формувалася тут. Не просто “десь у цьому університеті”, а саме тут. У цій аудиторії. За цими партами. Щоразу я вдивляюся у ці густі ряди й ніби намагаюсь вгадати її місце. Напевно, сиділа тут, біля стіни, на яку завжди можна спертися після важкого заняття. А можливо, ось там, біля вікна, де сонце припікає в голову. Ловлю себе на думці, що вона кілька років тому тут, мабуть, також очікувала закінчення пари, швиденько кидала сумку на плече, прощаючись з подругами. Можливо, також, як і я, спізнювалася на тролейбус додому. Але точно встигала жити.

Якось на перерві я підійшла до викладачки і запитала: “Ви її пам’ятаєте? Якою була Ірина Цибух?”.

— Звісно! — на диво, анітрохи не заскочена запитанням не “в тему”, почала свою розповідь Ірина Миколаївна Мудра, — Іра Цибух вибирала останні парти в аудиторії, але завжди була активною на парах, не боялася висловлювати свою думку…

Цікава деталь, подумалося мені: останні парти — і перший голос. Ніби дистанція від дошки дозволяла бачити ширше і мислити масштабніше. І ось вже уявляю, як з останнього ряду піднімається рука. Як звучить впевнений голос, без остраху бути “не такою”.

Я сиджу тепер там, де могла сидіти вона — страшно подумати, яка відповідальність… Слухаю ті самі лекції, ті самі теми, ті самі глибоко задумливі паузи в мовленні викладачів привертають і мою увагу. Здається, між нами виникає дивний зв’язок — не будучи навіть знайомими… Нас з Ірою формували ті самі люди. Студентами ми зростали на їх мудрості — порадах тих же викладачів. На жаль, наші з Іриною студентські шляхи не перетнулися. Але вони паралельні, мов лінії в зошиті.

Цікаво, чи змогла б я подружитись з Іриною? Думаю про це, дивлячись на порожні парти після занять. Якби я була на кілька років старша, ми б вчилися на одному курсі. Можливо, ми сперечалися б, чи піти сьогодні на першу пару? Можливо, не завжди погоджувалися одна з одною? А, може, знайшли б спільну мову на ґрунті життєвих цінностей? Викладачі говорять, що Іра не боялася висловлювати свої переконання. Дружба з нею точно була б вимогливою — змушувала б рости, не відкладати на потім, не проходити повз… Думаю, ми обоє не змогли б змовчати, коли, “гордо пишаючись”, як писав Франко, “велегласно брехня гомонить”. Гадаю, характерна обом впертість казати правду зблизила би нас у студентські роки.

Думки про Ірину Цибух не давали мені спокою: одного дня я поцікавилась про неї ще раз. Мар’яна Олегівна Кіца згадувала про Іру як про студентку, яка ніколи не писала “для галочки”. “Її роботи завжди були наповнені сенсом, — розповіла викладачка. — Виконані сумлінно і розважливо, а не формалізовано, вони привертали до себе особливу увагу”. За словами Мар’яни Олегівни, для будь-якого викладача це найбільша радість — бачити, як студент не просто виконує вимогу, а проживає тему.

Ще до війни Ірина уже була воїном. Її фронт — це правда. Розумна, мудра і справедлива… Чи могла б вона вибрати якийсь інший, аніж журналістський фах? Чесність, об’єктивність, правда — для Ірини Цибух це були не теоретичні поняття, визначення яким потрібно дати на іспиті з журналістики. Це були її життєві принципи. Тому вона часто поверталася до аудиторій — тут у Політехніці й загалом до студентів і навіть дітей — щиро говорити про те, як важливо говорити правду…

Викладачка журналістики з Франкового університету Наталія Олегівна Войтович згадувала Ірину як людину, якій боліла несправедливість, особливо коли йшлося про дітей. Вона хвилювалася, якими вони виростуть, у якій країні житимуть. Саме тому, каже, Ірина їздила у віддалені села й міста, розвивала медіацентри, навчала дітей журналістики, стала співавторкою “Порадника юним журналістам”. Чи могла би подумати я, абітурієнткою завантаживши його якось з мережі, чиє слово звідти промовляє до мене?

Проєкти, гранти, лекції, поїздки на Схід України — Іра жила в постійному русі. Пані Наталія згадує, як на запитання “Навіщо ти їдеш туди? Для чого тобі це?”, вона відповідала прямо: “Якщо не я, то хто?”. Про війну дівчина говорила своїй викладачці Ірині Мудрій твердо: “Там я потрібніша зараз. А коли переможемо — повернуся до журналістики, бо боротьбу словом теж потрібно продовжувати”. У цих фразах немає героїзації. Тут тільки чесний вибір, який не кожен здатен сприймати. Я думаю: якби мені випала нагода потоваришувати з Ірою, я б надзвичайно пишалася такою подругою, навіть якщо моє серце тремтіло б від усвідомлення її вибору.

Мало хто знає, що Ірина Цибух — ідейна натхненниця ініціативи “Вшануй”, щоденної “хвилини мовчання”. Впевнана, інші її заслуги розкриватиме для нас час. Відтак — біографії, книги, пам’ятні таблиці (до речі, днями, таку відкрили у рідній школі Ірини — СЗШ №91 Львова), пам’ятники… Символом пам’яті про Ірину Цибух, особливим для мене, є її студентський маршрут: я йду університетом, сідаю за її парту, слухаю викладачів — і розумію, що пам’ять живе не в пам’ятниках. Вона найперше у кроках, які ми повторюємо. У місцях, які заповнюємо і якими наповнюємося. У словах, які наважуємося мовити, і які здатні нас піднімати.

…Іра сиділа на останніх партах. Але тепер вона — у першому ряду моєї пам’яті.

Вікторія СОРОВЕЦЬКА,

переможниця XVI всеукраїнського конкурсу “Я – журналіст!”,

студентка Національного університету “Львівська політехніка”

The post Тут сиділа Ірина Цибух appeared first on Я - журналіст.

До того як піти працювати, я належав до другої групи й цілий місяць майже не виходив із дому. Гуляти мені не було з ким, бо всі мої друзі або поїхали до бабусь, або проводили весь час зі своїми дівчатами. Мені набридло таке життя, і саме тоді моя мама запропонувала мені піти на роботу, адже син її подруги якраз шукав собі напарника. Я, недовго думаючи, погодився.Домовившись із напарником, якого звуть Ваня, ми пішли до знайомого його батька, який прийняв нас на, як мені здалося, вигідних умовах. Я мав працювати наглядачем за шезлонгами. О восьмій годині ранку я мав прийти на пляж, розкласти шезлонги з парасолями й обслуговувати відпочивальників.О 14:00 мене мав замінити мій напарник .За шість годин роботи я отримував 400 гривень і відсоток від каси.Працюю я вже третій тиждень, і поки що для мене в цій роботі є лише один мінус — я працюю без вихідних. Завдяки цій роботі я можу, не турбуючи маму, купити собі щось. Ще одним плюсом є те, що мій сон стабілізувався до восьми годин, і мені вже не важко вставати зранку, що допоможе легше адаптуватися до шкільного життя.

Артемій РЕНГАЧ,

випускник Школи універсального журналіста

The post Моя робота влітку appeared first on Я - журналіст.

Скільки себе пам’ятаю, від телефона мені було набагато важче втомитися, ніж від рухливих ігор на вулиці. Часто бувало так,  коли я вже хотів відпочити й повернутися додому, друзі прагнули гуляти ще, і мені почало це набридати. Проте уявити своє життя лише у віртуальному просторі соцмереж теж неможливо.

Якщо порівнювати ці два виміри, то між ними є суттєва різниця. Наприклад, у реальному житті варто бути чемним із незнайомим співрозмовником. Якщо сказати йому щось зайве, це одразу матиме реальні наслідки. У чаті ж писати будь-що набагато легше, адже ти просто набираєш текст на екрані і здатен непотрібне видалити. Крім того, якщо на вулиці ти потрапиш у халепу, реальність не вийде поставити на паузу – треба діяти далі, розв’язувати проблеми й комунікувати з незнайомими людьми.

З часом я зрозумів , що кожному потрібно  інколи виходити із зони комфорту, щоб по-справжньому відпочити та відновити сили. Вулиця навчила мене цінувати все навколо і показала, що реальний світ вимагає відповідальності.

Денис ЦВЯК,

випускник Школи універсального журналіста

The post Чого навчила мене вулиця? appeared first on Я - журналіст.

Саме я твій найкращий друг, який ніколи не дасть тобі спізнитися на роботу, адже зі мною ти прокидатимешся о шостій ранку, тому що я хочу їсти! Я нявчатиму, кусатиму тебе за носа, щоб ти швидше прокинувся та приголубив мене. Я – кіт, що створений для любові. Усі в домі поважають мене, оскільки я можу лежати де завгодно і ніхто не зрушить мене з місця. Також я дуже граційний, легко стрибаю з полиці на полицю,а склянка, яку я вчора зачепив… Вона мені не подобалася, я це зробив навмисне!

Так, визнаю, я часто бешкетую. Але ж саме я приходжу й лягаю тобі на коліна, поки ти працюєш, приязно труся об твою щічку, витираючи сльози, коли ти плачеш… Я не розумію всього, що ти мені розповідаєш, господарю, але я точно знаю, коли тобі сумно, а коли весело. Мені не подобається бачити тебе сумним, я люблю твою усмішку та сидіти у тебе на плечі! Я також відчуваю, коли тобі нудно. В такі моменти я із задоволенням піду й переверну вазон на твоєму підвіконні, щоб тобі було чим зайнятися!

Так, я не балакучий друг, не жартую з тобою, не розумію усього, що ти кажеш. Але я відчуваю більше, ніж людина, ніколи нікому не розповім твої секрети та ніколи не покину тебе. Хоч я і маленький товариш, проте з великим, теплим сердечком.

Єва ДУБЧАК,

випускниця Школи універсального журналіста

The post Твій вірний, іноді примхливий, товариш appeared first on Я - журналіст.

Якраз міркую, як дочитати «Сад Гетсиманський». Книга дуже цікава, але величезна! Як фокусуватися на ній, коли поряд є ТікТок із хвилинними відео? З іншого боку, це питання дисципліни. Спершу важко себе налаштувати, але потім ніби знову вчишся фантазувати й думати, а не просто бачити текст.

Саме цим я й вирішила зайнятися влітку. Зробила список української літератури й вже прочитала 7 із 12 книг. Результат дивує: я ніби ввімкнула мозок! Розширився світогляд, з’явилося більше креативу, ідей та власних віршів. Навіть Стуса й Хвильового тепер читати легко.

З очікуваного: покращилася пам’ять, я навіть запам’ятала період Руїни. Із неочікуваного: тепер можу читати в шумних місцях і заглиблюватися в сенс.

Проте мені більше не хочеться гуляти й спілкуватися з багатьма знайомими. Порівняно з читанням це здається марним і нудним.

Натомість у мене зросла самооцінка. Пишаюся, що дбаю про освіту навіть улітку, коли чимало людей забувають літери. Почуваюся розумнішою, ніж була місяць тому. Це дійсно найкраще, що я могла зробити за час канікул!

Ксенія ПАПІРОВА,

випускниця Школи універсального журналіста

The post Як читання вплинуло на мене appeared first on Я - журналіст.

Якщо ви лише починаєте знайомитися з можливостями сучасної побутової техніки, варто прочитати матеріал https://techno.bigmir.net/ua/technology/10363029-ecobubble-invertornij-motor-i-par-scho-vazhlivo-v-pralnikh-mashinakh-samsung. У ньому детально пояснюється, як працюють сучасні технології прання та на що вони впливають у повсякденному користуванні.

Не купуйте пральну машину лише через акційну ціну

Знижка завжди привертає увагу, але вона не повинна бути головною причиною покупки. Значно важливіше оцінити, чи підходить модель саме для вашої квартири або будинку. Якщо техніка не відповідає реальним потребам, навіть вигідна ціна не компенсує незручності під час експлуатації.

Оцініть свої звички, а не кількість програм

Багато моделей пропонують десятки режимів прання, хоча більшість людей регулярно використовують лише кілька з них. Перед покупкою варто подумати, які функції дійсно знадобляться саме вашій родині.

Найчастіше користувачі звертають увагу на:

• швидке прання;
• режим для делікатних тканин;
• економне використання води та електроенергії;
• відкладений старт;
• додаткове полоскання.

Інші програми можуть бути корисними, але далеко не завжди використовуються регулярно.

Заздалегідь перевірте місце встановлення

Перед оформленням замовлення бажано ще раз виміряти місце, де стоятиме пральна машина. Важливо врахувати не лише ширину та глибину ніші, а й простір для відкривання дверцят, підключення шлангів і вентиляції. Іноді різниця лише у кілька сантиметрів може створити серйозні труднощі під час монтажу.

Подумайте про комфорт у щоденному використанні

Якщо пральна машина працюватиме ввечері або вночі, варто звернути увагу на рівень шуму. Для сімей із маленькими дітьми або квартир із тонкими стінами це може бути важливішим критерієм, ніж додаткові режими чи сенсорний дисплей.

Не менш корисно дізнатися, які сучасні технології використовує виробник для економії ресурсів, дбайливого догляду за тканинами та зменшення зношування деталей. Саме такі особливості найчастіше впливають на комфорт користування протягом багатьох років.

Не відкладайте перевірку гарантії та сервісу

Побутова техніка розрахована на тривалий термін експлуатації, тому ще до покупки варто поцікавитися умовами гарантійного обслуговування та наявністю авторизованих сервісних центрів. Це дозволить уникнути неприємних ситуацій, якщо в майбутньому виникне потреба у ремонті чи заміні окремих деталей.

Підсумок

Правильний вибір пральної машини починається не з пошуку найнижчої ціни, а з розуміння власних потреб. Варто оцінити місце встановлення, частоту прання, необхідний набір функцій, рівень шуму та умови гарантії. Такий підхід допоможе придбати техніку, яка буде зручною у використанні та прослужить багато років без зайвих компромісів.

На правах реклами

The post Як не помилитися при виборі пральної машини: поради перед покупкою appeared first on Я - журналіст.

Момент мертвої тиші запав у кімнаті, та за мить в наш книжковий спокій ввірвався хаос. Четверо кремезних чоловіків у військовій формі і з рушницями в руках вибили антикварні двері. Витончена скляна мозаїка розсипалася кришталевим дощем, перетворюючись на сотні різнокольорових лез. Заблуди почали трощити все навколо. Дубовий стіл, що стояв ще з початку існування цього помешкання, розколовся рівно навпіл із глухим тріском. Бильця масивного позолоченого дивана стирчали в картині, що була написана ще в епоху ренесансу. Виродки наближалися до книжкової полиці.

Я споглядала, як шматували моїх паперових сестер. Як Біблію раз по раз прорізали гострим штик-ножем. Черга швидко дійшла до мене. Я відчула, як масивні руки хапають мене за корінець. За секунду я опинилась у непроглядній темряві. Мене і ще кілька книг несли в невідомому напрямку. Чувся лише тупіт коней і реготання темних душ.  Їх мова була брудною, грубою, неотесаною. Я із тугою згадувала тихий, м’який тембр власника, що часто читав уголос у своєму книжковому закуточку. Зараз від нього залишились тільки спогади.

Хтозна-через скільки часу коні спинилися. Нас грубо потягли в безвість, а потім викинули з мішка, як сміття. Я опинилась на брудній дерев’яній підлозі посеред купи книг, які так само не розуміли, що буде далі. Солдати, які нас принесли почали розмову:

• И чё нам с этим хламом делать? – сказав один із посіпак.
• Приказ ясен: ликвидировать опасный материал. Сжечь всё к чертям собачьим, чтоб и пепла не осталось! – випалив найбільший із них.

Мене охопив жах. Навіть уявити страшно, що язики полум’я задушать все навколо.

• Завтра порешаем. Я с дороги никакой, копыта откидываю, – висловився солдат.

Варвари вийшли з кімнати, голосно грюкнувши дверима. Мені ж залишалося чекати неминучого кінця.

Сонце вже зайшло за обрій. Крізь старе вікно просочувалося тьмяне світло місяця. Пил в приміщенні помалу осідав на палітурці. Валяючись на підлозі, я вже майже змирилась із фатальним фіналом, але раптом почувся тихий скрип дверей. В кімнату зайшов худорлявий солдат. Ступав він тихо й невпевнено, з мішком у руці. Одну за одною хлопець обережно клав у нього книги, намагаючись не наробити шуму. Тремтячі руки підняли мене із паркету і поклали до інших моїх посестер. Хоча я знову опинилась у темряві, проте занепокоєння не відчула.

Ми знову були в дорозі. Солдат скакав на коні галопом, наче остерігаючись переслідування. Мішок трусився, і ми часто стукались одна об одну. Кінь сповільнився. Згодом юнак зіскочив на землю. Він забрав мішок і дав комусь в руки зі словами:

• Сховай їх десь і бережи як зіницю ока.

Більше його голосу я не чула.

Нас занесли в приміщення. Мішок відкрила молода чорнява кароока дівчина. Вона дбайливо витягала кожну книгу і обережно складала на стіл. Будинок був не такий розкішний, як той, що належав дідусеві, але від нього віяло теплом та спокоєм.

Наша нова власниця була завідуючою міської бібліотеки, яка переховувала у себе книги під час масових репресій. Я прожила тут багато років. Спочатку мене помістили в безпечне місце разом з іншими книгами, щоб червоні посіпаки не знищили нас. Через деякий час власниця струсила з нас пил і дала знову відчути дотики рук та перегортання сторінок. Потім до будинку повернувся той самий солдат, що й врятував нас від знищення. Згодом вони із власницею побрались, і на світ з’явилась пара дітлахів. Пам’ятаю, сніжними зимовими вечорами вони сідали у вітальні і читали своїй малечі різні твори. Не буду приховувати, я була найулюбленішою книгою родини.

За пів століття мої сторінки пожовкли, стали сухими й тонкими, як осіннє листя. Колись міцна палітурка тепер була зворушливо потертою на кутиках, а корінець – обшарпаний та вицвілий на сонці. Час від часу мене брали перечитувати, і я думала, що  в такій приємній атмосфері пройдуть мої останні книжкові роки. Все мало бути ідеально.

24 лютого 2022 року. Цього холодного зимового ранку я прокинулась від  стозвукого грому, що геть не був пов’язаний із погодою. Дверцята книжкової шафи, в якій я лежала, прочинилися через вібрацію. Я роздивлялась навколо, шукаючи власників, та будинок був порожнім. Вони поїхали, забравши із собою все світло і тепло, що наповнювало оселю. Залишився морок. В моїй старій паперовій голові одразу виринув спогад майже столітньої давності. Я знала що сталось. Молоді, щойно видані книги, що лежали поруч, сполошилися від невідомості. Я ж  заново проживала найжахливіший момент у своєму житті.

Світ розколовся в одну мить. Тишу розітнув нещадний свердлячий свист, який за частку секунди переріс у всеохопний гуркіт, від якого моє старе паперове серце заніміло. Залізна смерть вгризлася в плоть будинку з такою люттю, що стіни здригнулися й осіли в задушливій хмарі цегляного пилу. На шафу впала кам’яна брила, розтрощивши все, що було всередині.

Я пам’ятаю сіре небо, вкрите чорним густим димом. Залізні птахи літали навколо, а постріли пронизували важке повітря, залишаючи криваві сліди на асфальті. Я лежала на розтрощеному склі. Сторінки мої розлетілись у різні боки, а палітурка поволі тліла. Раптом мій туманний погляд угледів книгу, яку привезли лише місяць тому. Понівечена, та жива, вона лежала поміж каміння. Я горіла заживо, мовчки змирилася із невідворотною смертю і просто чекала. Але мій фінал не збігався з долею моєї паперової сестри. Останнє, що я бачила – це те, як маленький хлопчик, весь подертий і брудний, взяв до рученят  книгу і сховав її під одягом. В той момент я зрозуміла, що є речі невмирущі. Поки живе українська книга – житиме і Україна!

Марія ДАВИСКИБА,

випускниця Школи універсального журналіста

The post Пригоди української книжки appeared first on Я - журналіст.