Знищуючи природу, ми знищуємо самих себе

25.03.2016

Я неодноразово чула, що біда сама не приходить. Але ніколи не надавала цьому значення. До осені 2015 року…
Село Лемешів Горохівського району Волинської області заховано за кремезними вербами та пишноцвітними вишнями. Там пройшло усе моє дитинство,там бабуся годувала мене пампушками з вишнями. Хата моєї бабусі розпочинала село Лемешів, тому бабуся завжди казала : «Гостей села потрібно зустрічати з теплом та красою». Влітку бабуся виводила маленькі жовтенькі клубочки-ціп’ятка у двір, де розкинувся шпориш та кульбаби. А над дорогою рясно цвіла черешня.

Її посадив ще мій дідусь,і своїм диво-цвітом вона заворожувала усіх. Я любила сидіти під черешнею, коли вона цвіла: коли подув теплий вітерець, білосніжні пелюстки починали танцювати вальс,і я підхоплювалась,я раділа такому диву, бо в Луцьку я ніколи не могла так зробити, там черешні не такі рідні. Черешня дарувала ягоди,схожі на мед, і мій тато казав, що то такий дивний сорт – медова черешня.

Осінь 2015 року. Ми дружньою сім’єю їдемо у гості до бабусі. А черешні вже не було… Її гілля обрізали працівники електромереж. Вулиця одразу опустіла. Я не помітила вже ні споришу, ні дорослих вже курей, з якими гралась на травичці, мені ніби відірвали усі мої спогади, зрізавши черешню, з якою я разом росла. Вона не була вже такою могутньою, лише голий стовбур. Бабуся бідкалась,що тепер не буде «медових ягід», якими ласували усі дітки. Село зустрічало вже нас з кожним разом холодніше. Ми надіялись,що черешня оживе, але травми стовбура були смертельними: черешня засохла.

Природа почала мстити людям за знущанням над подарованою нею красою. В селі ставок перетворився на болото, у нас вже не цвіли персики, котрі тато посадив для майбутніх онуків, у людей почала хворіти худоба. В Лемешеві немає жодного лелеки…

Дуже рідко ми замислюємось над тим,якою важливою частинкою ми є у природі. Люди звикли бути царями природи, але ж природа – це храм нашого життя. Інколи ми забуваємо, яке місце відведене нам, знищуючи види, а то й навіть екологічні ланцюги у природі.

Коли я побачила картинку нашої планети з космосу у порівнянні з 1979 роком, то зрозуміла, що ми самі знищуємо усе навколо, навіть самі себе. Природа дарує нам любов і красу, чому ж ми “даруємо” їй руйнацію та забруднення?! Сьогодні ми знищили щось маленьке – завтра ми знищимо цілу планету… А хто буде відповідати за наші помилки? Наші діти? Що ми залишимо по собі?
Марія ПАВЛОВИЧ, студентка Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки

переглядів: 1 979

Останні новини від OGO.ua


Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *