Життя і смерть: роздуми про вічне й незбагненне

10.01.2020

Життя і смерть: роздуми про вічне й незбагненне

«Всі ми не вічні», – ми часто чуємо таке висловлення від старих та мудрих людей. Але чи правдиво воно?

Так, з біологічної точки зору, наші клітини рано чи пізно втратять свою бувалу еластичність, пружність та дієздатність деяких життєвоважливих функцій, що спричинить спочатку старіння, а потім і смерть. Організми всіх живих істот не є довговічними, тому, з одного боку, ми можемо стверджувати, що фізичне тіло є лише ємністю, що з кожним роком набуває все більше і більше тріщин.

Проблематика духовності смерті назавжди залишиться питанням без відповіді. Хоча, а навіщо нам відповідь? Щоб дізнатися, що існує після смерті? Темний бік світу? Або що ми будемо відчувати в ту рокову хвилину? Біль? Втрату? Жаль? Всьому свій час.

Чи є у смерті душа? Мабуть, так. В усі віки її зовнішній вигляд описували як привид, що носить довгий чорний балахон та ходить з довгою гострою косою. Суспільство… ми бачимо лише те, що хочемо бачити, і не помічаємо іншу сторону, на перший погляд, повністю чорної та непроглядної пітьми.

Розглядаючи символіку смерті в літературних творах, ми можемо помітити, що частіше її змальовують холоднокровною, безжалісною жінкою, яка одвічно несе на плечах тягар забирати душі смертних в інший світ – темний світ для грішних і світлий для праведних за фізичного існування. Все ж, не в усіх романах, повістях та іншій літературі описували смерть, як вісника нещастя, лиха, біди, сліз та горювання – іноді її образ був показником позитивних змін не тільки в психологічному портреті людини, а й суспільства в цілому.

Смерть будь-чого живого або неживого (наприклад, «смерть» зацікавленості до чогось: фандому, кохання, раніше улюбленої справи) в більшості випадків переслідується моральними стражданнями: сльозами, відчаєм, смутком, іноді навіть проблемами з психікою та психічними захворюваннями – депресія, меланхолія (коли це є одним з виді людського психозу) і т.д. Хоча, це буває не завжди – в деяких випадках відхід людини в царство мертвих викликає радість або ж, навпаки, гнів та ненависть. Ми дивимось на смерть близької нам людини двояко. З одного боку, ми втратили вірного друга, наставника, родича, кохану людину і нам стає від цього сумно та боляче, адже більше ми не зможемо чути його дзвінкий сміх, бачити сором’язливу посмішку, попрохати поради чи просто прогулятися – всього, пов’язаного з людиною, не буде. Крім теплих спогадів, старих фотографій та відео, пожовклих листів з чорними, вигорівшими на сонці літерами. А з іншого боку ми можемо зрозуміти, що, можливо, так, навпаки, буде краще – людина нарешті позбавиться страждань, болю та постійного горя, зможе побачити кращий світ з кращими людьми. Навіть якщо нам боляче, ми повинні відпустити, бо тим, що ми плачемо, побиваємося та страждаємо, цим повернути втрачену людину неможливо. І фраза «Час лікує» буде недоречною, адже час іноді буває більш вбивчим, ніж саме горе. Краще повірити в такі слова: «Поки живуть спогади про людину – живе й вона», – тому нашим головним завданням буде саме зберігати ті дорогоцінні моменти, проведені разом, в своїй пам’яті.

Хто ми для смерті? Піддані? Чи вірні друзі, що ніколи не зрадять, повертаючись в кінці життя, щоб нарешті розповісти про все? Чи смерть є для нас спокусницею, що підбурює до самогубства в важкі хвилини? Тільки кожен з нас вирішує, хто він для смерті і хто вона для нього. Це важливо.

В чому ж полягає духовна сторона смерті? Тут також є декілька суджень: перше з них – тлумачення смерті, як переміщення душі в світ мертвих, її подальше вічне існування в раю чи пеклі (це більш релігійна думка, але є й атеїсти, що витлумачують цю ідею, як найбільш ймовірну); друга – судження про реінкарнацію, тобто перенесення душі в інше фізичне тіло, наприклад, новонародженої дитини. З цього також випливає твердження, що душа має нескінченне життя, але зі зміною фізичного носія більшість його пам’яті зникає (чому більшість? Згадайте почуття дежавю, коли, щось роблячи, вам здається, що ви вже бачили або робили це, хоча не пам’ятаєте цього). Третім судженням є те, що смерть являється лише короткочасною темрявою в свідомості людини, а потім вона знову народжується з іншою зовнішністю, в іншій сім’ї, але характер, моральні принципи та життєве кредо залишається незмінним, тим самим проносячи цінності людського буття через віки.

Взагалі, фактор людської смерті – поняття незрозуміле для тих, хто й сам колись помре; правду знають лише безсмертні речі: Сонце, вітер, земля, вода (якщо розглядати їх образи, як наділенні душею). Духовна сторона смерті навряд чи буде колись досліджена, хоча технології і йдуть семимильними кроками. Та й чи потрібно це?

Тетяна УЛЬЯНЧЕНКО,

випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”,

Луганська область

переглядів: 52

Останні новини від OGO.ua


Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *