Слово про Вчителя: Леонід Леонідов – засновник юнкорівського руху на Миколаївщині

18.02.2020

Слово про Вчителя: Леонід Леонідов – засновник юнкорівського руху на Миколаївщині

Напередодні Дня працівників освіти кожен згадує своїх вчителів, адже доля дарує майже кожному з нас Учителя. А наш гурток «Школа журналістики» в цей день завжди згадує людину, завдяки якій на Миколаївщині було засновано міцний юнкорівський рух, завдяки якій створено наш гурток, завдяки якій багато молодих людей обрали для себе найцікавішу професію – журналіст. Про засновника юнкорівського руху на Миколаївщині, ветерана Другої світової війни, вчителя, журналіста, патріота Леоніда Григоровича Леонідова ми дізналися від нашого керівника Ірини Анатоліївни Василенко, яка була його ученицею.

– Леонід Григорович був та залишиться для мене одним із найдорожчих людей, другом і порадником, прикладом по життю, – згадую я слова свого керівника з журналістики.

Ця робота – пам’ять про Людину з високої літери, справжнього вчителя, талановитого журналіста. На жаль, я ніколи не була знайома з Леонідом Григоровичем, але знаю про нього дуже багато. Адже разом із керівником ми неодноразово читали його листи до нас, сучасних миколаївських юнкорів, дивилися його особисті речі, які передав нам син Леоніда Григоровича, читали його публікації та слухали багато цікавих і повчальних історій із життя першого юнкорівського гуртка.

Леонід Леонідов

Сьогодні наше славетне місто Миколаїв є центром юнкорівського руху в Україні, адже кожен рік тут проводиться Міжнародний конкурс шкільних медіа. А все почалося з того, що наприкінці 60-х рр. ХХ століття вчитель російської мови та літератури миколаївської ЗОШ №7, ветеран Другої світової війни Леонід Григорович Леонідов заснував гурток «Юний журналіст». Перші миколаївські юнкори тісно співпрацювали з місцевими газетами, їх замітки друкували популярні на той час дитячі та молодіжні газети, брали участь у Всесоюзних юнкорівських зльотах, різноманітних конкурсах, на яких неодноразово ставали переможцями, вели пошуково-дослідницьку роботу, присвячену пам’яті миколаївських журналістів, що загинули на фронтах Другої світової війни. Вони збирали матеріали про земляків-журналістів, вели листування з їхніми рідними та бойовими друзями.

Зібравши особисті речі, фронтові листи, фотознімки, спогади рідних, книжки, що розповідали про подвиги фронтових кореспондентів, гуртківці відкрили у школі №7 незвичайний музей. Його цілком було присвячено пам’яті миколаївських журналістів, які загинули в боях за нашу Батьківщину.

З ініціативи вихованців гуртка та їхнього невтомного вчителя в Миколаєві на спомин про загиблих газетярів щороку проводився Всесоюзний турнір юних боксерів. А потім невгамовні слідопити звернулися до своїх однолітків із місць, пов’язаних із іменами загиблих газетярів, із закликом: «Створимо на пам’ять про журналістів, які не повернулися з поля бою, обеліск». У 1979 році на подвір’ї школи №7 відкривається пам’ятний знак. На сірому камені викарбовано слова: «Загиблим журналістам у роки Великої Вітчизняної війни».

Леонід Григорович учив дітей не тільки журналістській майстерності, він, у першу чергу, вчив їх бути справжніми людьми: добрими, чуйними, небайдужими. Вчив на життєвому прикладі людей, із якими був знайомий, про яких писав.

Леонід Леонідов з першими миколаївськими юнкорами

Леонід Григорович був надзвичайно скромною людиною. Він майже нічого не розповідав про себе, однак годинами згадував людей, які стали героями його нарисів, про друзів-журналістів, про колег-учителів. Він міг нескінченно розповідати про природу, знайомив своїх учнів із хорошими фільмами, зі справжньою літературою.

Публікації журналіста Леонідова друкувалися в центральних виданнях СРСР, колективних збірках. Леонід Григорович був майстром гумористичних жанрів та разом із видатним миколаївським поетом Е.Январьовим відповідав за рубрику в газеті «Південна правда» «З усією об’єктивністю». Багато його матеріалів було присвячено спортивним подіям Миколаївщини, ветеранам війни, природі. Л. Леонідов був нагороджений 15 урядовими нагородами, серед яких медалі за участь у Великій Вітчизняній війні, відзнака за плідну роботу на ниві охорони пам’яток історії та культури, він отримав почесні звання Відмінника народної освіти України і ветерана спорту Миколаєва.

Наприкінці 90-х рр. ХХ ст. Леонід Григорович разом із сім’єю переїхав до Німеччини. «Сумую за друзями, своїми вихованцями, знайомими, улюбленою роботою, Південним Бугом, яхт-клубом, вулицею Радянською, книгарнями! Сумую за рідним містом! – писав він Ірині Анатоліївні.

Коли у 2004 році народився наш гурток, який є продовженням першого юнкорівського об’єднання на Миколаївщині та працює за його традиціями, Леонід Григорович постійно надавав нам поради, відгукувався на замітки юнкорів, радів нашій першій друкованій газеті:

– Вчора отримав від вас бандероль, а в ній справжній сюрприз – перші два номери «Вогника Творчостi». Мрія збулася! Вітаю з власною, своєю газетою! Упевнений, що, як і раніше, ваші публікації будуть на рівні світових стандартів. Не всі юнкори стають журналістами, але посів у юнкорівські роки обов’язково дає добрі сходи.

Леонід Леонідов був знайомий із відомими письменниками, артистами, журналістами. Багато випускників Леоніда Григоровича пов’язали своє життя з журналістикою, хоча їхній вчитель вважав, що головне в його роботі – виховати справжніх людей.

– Він постійно турбувався про кожного з моїх юнкорів, про наших спільних знайомих. Завжди цікавився новинами гуртка та моєї родини, – розповідає Ірина Анатоліївна. – З усіма випускниками свого гуртка намагався підтримувати зв’язки, допомагати. Не любив скаржитися на життя, здоров’я. Десь за місяць до своєї смерті, дуже хворий (я це відчула), ще телефонував мені, цікавився справами юнкорів, моєї доньки, батьків, але так нічого й не відповів на мої запитання про власне здоров’я. Його листи зберігаю як сімейну реліквію, хоча після його смерті так і не змогла їх перечитати… Сльози заважають це зробити. Я дуже часто не одразу відповідала на його листи, а він їх так чекав…

До речі, з Леонідом Григоровичем Ірина Анатоліївна познайомилася вже досить дорослою, після закінчення школи. Саме тоді вирішила обрати журналістику майбутньою професію, але не знала, з чого почати. Він прочитав її шкільні твори, за які вона отримувала лише відмінні оцінки, та сказав: «Це дуже добре, що ти любиш читати, але писати треба вчитися. У тебе зовсім відсутня особиста думка, тут лише штампи…». Ірина Анатоліївна трішечки образилася, але бажання займатися журналістикою було величезним і вона вирішила записатися до гуртка.

Леонід Григорович дуже сумлінно ставився до своєї вчительської справи: розбирав юнкорівські замітки, організовував практику в редакції миколаївської газети «Південна правда», зустрічі з цікавими людьми, екскурсії, домовлявся, щоб юнкорівські роботи якомога частіше друкувалися в газетах.

У нашому Будинку творчості в 2016 році відкрито стенд пам’яті Леонідова «Вчитель. Патріот. Журналіст», у планах – відкриття музею пам’яті. Також ми звернулися до міського голови з проханням щодо відкриття дошки пам’яті Леоніда Леонідова та до організаторів Міжнародного конкурсу шкільних медіа з пропозицією, щоб одна з номінацій переможців носила ім’я засновника юнкорівського руху на Миколаївщині.

Дякуємо Вам, вчителю.

Світла пам’ять!

Варвара БАРАШИКОВА,

переможниця Х Всеукраїнського конкурсу учнівських творчих робіт “Я — журналіст!”,

вихованка Зразкового художнього колективу гуртка “Школа журналістики”обласного Будинку художньої творчості Миколаївської обласної ради

переглядів: 353

Останні новини від OGO.ua


Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *