Олександр Авраменко: «Мова – це імунітет українців як держави»

30.12.2017

Олександра Авраменка, доцента Київського університету імені Бориса Грінченка, знає чи не кожен випускник. А юній журналістці Ользі Линник пощастило поставити відомому мовознавцеві низку запитань на теми, що хвилюють багатьох.
Олександр Авраменко очолює робочу групу з розробки завдань ЗНО, веде окрему рубрику “Експрес-уроки української мови” на “1+1”. Щороку читає текст диктанту Національної єдності, а також є автором сучасних шкільних підручників. Філолог регулярно проводить творчі зустрічі із учителями, знайомить із програмою Нової української школи.

БУТИ МОНОЛІТНИМИ

– Пане Олександре, які почуття викликають у Вас творчі зустрічі?
– Такі майстер-класи – це, передусім, тепла атмосфера. Учительська аудиторія – це завжди аудиторія гуманізму, вона тепла, і це прогнозовано. Я їжджу по свій країні і всюди відчуваю сонце. Так що втомлений, але щасливий.

– Ви наголосили, що мова повинна бути повнокровною. Чи є вона такою зараз?
– Ні. Людей, які грамотно говорять українською, я не кажу мегалітературною мовою, мало. Я люблю різні діалекти. Це дуже соковито, колоритно. Діалектизми – це живомовні елементи, які тільки прикрашають мову. Але навіть у мовленні людей, які говорять діалектами, є суржик. І тоді виходить «мішанка». Через те, звичайно, є проблема. Але, з іншого боку, це мій хліб. Можна сказати, суто прагматичний… так ти радій – в тебе є робота! (сміється). А якщо серйозно, то українцям багато є над чим працювати. Ми тривалий час спали, не цінували свого. Маємо брати приклад з іноземців – у кожної держави своя мова. Потрібно відроджувати свої традиції, але в жодному разі не силою.

– Оцініть, будь ласка, стан української мови саме серед молоді. Чи спілкуються нині українською?
– Дуже приємно, що є позитивні тенденції. І я це бачу не тільки в Києві. Багато молоді говорить українською, хоча не такою мірою, як хотілося б. Україна має бути українськомовною. Вона ж і називається словом «Україна». Але не все так зразу. Ми знаємо, яка в нас непроста історія. І такий стан можемо пояснити об’єктивними історичними, політичними причинами.  Молодь відчуває, що мова – це своєрідний захист, імунітет українців як держави. Адже в світлі тих подій, які відбуваються, на жаль, на Сході, ми розуміємо, що нам треба своє берегти, щоб таких ситуацій більше не було. Берегти і бути разом, бути монолітними. І мова – це один із тих факторів, який нас єднає.

“ЗОЛОТИЙ СТАНДАРТ”

– Ваші підручники завоювали неабияку прихильність з боку учнів. Однак деякі вчителі дотримуються позиції «не Авраменком єдиним». Як Ви до цього ставитеся?
–  Дуже позитивно! Це ненормально, коли є хтось один, і на нього всі моляться. Скільки людей – стільки й думок. Завжди добре, коли є дві думки, три або чотири. Краще, коли є три підручники – є вибір. Є навіть така приказка: «На колір і смак товариш не всяк». Комусь подобається цей автор, комусь – інший. Тому я дуже схвально ставлюся до вчителів, які вибирають не мої підручники. Розумієте, якби всі вибирали тільки мої книги, це була б якась нездорова ситуація. Ти ж не долар, щоб усім подобатися. Комусь потрібен більш науковий підхід. Я навпаки люблю простими словами, бо пишу підручники для середньостатистичних, пересічних учнів.

– Можливо, потрібно стандартизувати шкільні підручники, посібники? Адже література різна, а тест ЗНО – єдиного зразка.
– Учителі інтуїтивно відчувають, що мої посібники до ЗНО найбільш наближені до тесту. І не дивно, адже я стояв у джерел тестування. Я постійно спілкуюся з людьми, які складають тест і чітко орієнтуюся на нього. Крок уліво, крок управо – розстріл (сміється). Жартую, звичайно! Я йду чітко «буква в букву» з тестом. І вчителям не треба розпорошуватися й витрачати сили на те, чого немає на ЗНО. Свідченням цього є щорічний 120-тисячний тираж комплекту для підготовки до тесту. Це означає, що половина дітей в Україні готується за моїм посібником. Він став, по суті, на сьогодні «золотим стандартом». Це те, чим я можу справді похизуватися. Щодо стандартизації, то ніхто взагалі не зобов’язаний ці посібники писати. Є шкільна програма, є шкільний підручник. Готуйся – і все.

– Але Ви ж пишете й шкільні підручники? Чим вони особливі?
– Звичайно. До речі, ось новація: я вже написав підручник для 10 класу з 500 тестовими завданнями, тобто в кожному параграфі є велика практична частина. Для дітей, які не можуть дозволити купити собі окрему книжку для підготовки до ЗНО, держава дала безкоштовно підручник. І ці завдання спрямовані саме на вироблення навичок виконання тестів. Цю технологію потрібно відпрацювати. Бо дітям складати тест, а тест – це вступ до університету. А вступ до університету – це доля. Майбутній фах – це хліб, який буде людину все життя годувати.

ГАРМОНІЯ В УСЬОМУ

– Зараз Міністерство освіти розробляє Нову українську школу. Як Ви ставитеся до щорічних змін системи освіти, корективів до шкільної програми?
– Якщо чесно, мене це так дратує. Кожна влада приходить – і нова реформа. І виходить, що експериментують на учителях, учнях. Мені не все подобається, що робить Міністерство освіти, але воно старається. Це європейське віяння, яке сьогодні йде, – краще, ніж нічого не робити. Просто хотілося б, щоб не так часто змінювалася влада. Пригадуєте, у нас мала би бути 12-річна школа? Ми готували підручники. Потім прийшли нові урядовці, повернули 11-річну. Зараз усе повторюється. Страждають і автори підручників, і вчителі, і учні. Важко, дратує, згоден. Але така реальність. Це не означає сидіти склавши руки. Працюємо, викручуємося. Будемо сподіватися, що настане хоч якась стабільність, і ми втягнемося.

– А міністром освіти Ви б хотіли стати?
– В жодному разі! Я взагалі не люблю ніяких посад, не хочу бути керівником жодного підрозділу. Я вільний птах, творча людина. Я сьогодні в Дніпрі, завтра в Одесі, післязавтра в Дубаї. І всі свої підручники я пишу за кордоном або в Карпатах. Вимикаю телефон, і там прекрасна атмосфера для того, щоб писати. Посадити мене в якісь рамки – це згорнути мої крила, сповити з усіх боків. А є люди, кому це подобається, кому це дано від природи. Як у Григорія Сковороди – споріднена праця: кожен має робити свою справу – те, що дано від Бога.

– Що б Ви порадили майбутнім першокурсникам?
– Бути в міру прагматичними, в хорошому розумінні. Прагматизм – це те, що вигідно, зручно. Адже життя тільки одне. І водночас не розгубити людяності. «Ти знаєш, що ти людина?..», пригадуєте? Від життя в гармонії взяти все: і прагматику (стати успішними матеріально), і водночас жити з духовністю. І тоді розумієш, що життя твоє – повноцінне. Бо коли є перекіс в один бік, у людини виникають проблеми в житті, і вона не може збагнути, звідки вони йдуть.
                                                           
Ольга ЛИННИК, випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”

переглядів: 7 107

Останні новини від OGO.ua


Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *