Навіщо вивчати власну історію?

25.03.2020

Навіщо вивчати власну історію?

Відомий філософ доби Відродження сказав: «Рослина без коріння висихає, людина без минулого не живе». Знати історію своєї власної країни дуже важливо. Вона нас навчає, застерігає не допускати тих помилок, які були в минулому.

Що саме слід вкладати в це поняття?

По- перше, історія українського народу була від самого початку надто кривавою. Українські землі перебували в складі багатьох країн. Увесь час Україна не могла визволитися з кайданів, ніяк не могла стати вільною, незалежною країною. Наш народ, нашу історію не визнавали інші країни, вони говорили, що у нас немає власної історії. Проводилися різні репресії проти українського народу. Не дозволяли писати, говорити українською. Але наш народ йшов вперед попри це все, він не здавався ,бо  ми є сильною нацією. Ми всі маємо схаменутися і вивчати нашу історію, щоб не повторювати помилок минулого. Якщо народ не знає своєї історії і  не  несе за це відповідальності, то будь-хто може скористатися такою слабкістю і висвітлити історичні факти по-своєму, задля своїх інтересів, що досить часто сьогодні й відбувається. У нас виникають суперечки, чи потрібно визнавати голодомор 1932-1933 років, який був актом геноциду українського народу, чи доцільно знищувати пам’ятники комуністичним діячам? Усі ці непорозуміння є наслідком незнання нашим народом власної історії.

По-друге, зараз знову йде війна, наш агресор- Росія, хоче загарбати Україну. Війна розпочалась у 2014 році і до сих пір триває, країну-агресора ніщо не зупинить перед її цілю. А що ми робимо український народ,  щоб це все зупинити? Правильно, нічого. Якби не наша влада, народ якому чхати на це все, ми могли б це зупинити. І ось знову, ми бачимо, як повторюються криваві події, скільки людей пішло в АТО аби охороняти країну, нас, вони зробили це за власним бажанням і їх не зупиняло слово «смерть». Скільки їх уже загинуло, просто не злічити. Вони є героями нашої країни. Вчіть історію аби не повторити знову криваву війну, яка була в 1939 році і тривала аж до 1945 року, скільки вона забрала життів. Зараз ці події знову переплітаються  через  неосвічених людей.

Як аргумент на користь моєї думки, згадала вірш Ліни Костенко «Крила». Це один із найулюбленіших віршів серед українців. У вірші вона сумує за Україною і жалкує, що вона- не вільний птах  і не може полетіти додому. Зате – вона здатна полетіти на своїх творчих крилах та крилах спогадів куди завгодно. На думку Костенко, людина має крила, але як птах не літає, бо людські крила зроблені не з пуху, а з правди, чесності, довір’я, вірності у коханні, з вічного поривання, з щедрості та турботи, з пісні, з надії,  з поезії, з мрії. Але чому людина має крила, а не може полетіти? Це вже залежить від неї самої, її прагнення, бажання, цілеспрямованості, наполегливості.

А що ж із цього зацікавить пересічну людину? Усе. Все в наших руках, усе залежить від нас самих.

Отже, історія має чого навчити людство. Вона, як сучасний педагог, має багато яскравих прикладів, якими урізноманітнює свої уроки.

Софія ДУДЧЕНКО,

випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”,

Херсонська область

переглядів: 38

Останні новини від OGO.ua


Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *