Мовні права й обов’язки громадян України

29.07.2020

Мовні права й обов’язки громадян України

Чому ми знову й знову звертаємося до проблеми мовної ситуації в Україні? Бо ця проблема склалася історично, а розв’язувати її доведеться саме нам. І поставитися до цього завдання треба украй серйозно.

У наш час стало якось дуже популярно й престижно кричати з усіх трибун про українську самобутність, співучу мову, чудову культуру. Більшість політиків та громадських діячів вважають за потрібне говорити українською, при цьому нещадно її калічити, але ж називають вони себе носіями української культури й людьми, що пропагують українське слово. Та й рядові носії мови нерідко говорять шаблонні фрази про ставлення до рідної мови, навіть не розуміючи їхнього змісту,але усвідомлюючи, що так треба.

А чому ж в Україні так сталося? Чому саме ця мова, що займає третє місце в світі за милозвучністю, потрапила в таке гноблене становище? А, втім, раніше, коли у рідній країні українцям забороняли користуватися своєю мовою, коли викинули з алфавіту навіть притаманну українській мові літеру “ ґ ”, народ наш не зламався.

Невже усі ці століття ми боролися для того, щоб, отримавши у 1991 році незалежність, викинути, як непотріб, те, що відрізняє нас від інших народів, робить самостійною нацією, самими собою, – нашу рідну українську мову?

Ви можете звинувачувати мене у тому, що я перебільшую. Однак я аж ніяк не перебільшую: ситуація зі статусом української мови в Україні справляє досить негативне враження. І причина цього, на мою думку, у тому, що лише одиниці знають Закон України “ Про мови в Українській РСР”, а ще менше дотримуються його настанов.

Виданий Верховною Радою УРСР ще у часи існування Радянського Союзу, у 1989 році, цей закон ще й до сьогодні виступає основним документом, що регулює мовні права й обов’язки  громадян нашої держави. Відкриваємо цей документ і читаємо: “ Українська РСР забезпечує українській мові статус державної з метою сприяння всебічному розвиткові духовних творчих сил українського народу…” Статус державної мови передбачає, безперечно, знання цієї мови усіма громадянами держави. А отже, усі ми за цим законом маємо певні мовні права й обов’язки. Вони дуже прості, але виконання їх нам чомусь нерідко буває дуже складно.

Ніколи не повірю, що це дуже важко для представника по-справжньому творчої та інтелектуальної нації. Однак, спостерігаємо цілий ряд випадків, коли основний мовний Закон не виконується: від повсякденного спілкування до побутування мови у галузі науки, освіти, судочинства тощо.

Кожна людина, яка має статус громадянина України, повинна любити і шанувати мову тієї країни, яка дала їй прихисток, сприйняла її як свою дитину, дала хліб і дах над головою, права, якими зовсім не соромляться користуватися всі ті, хто зі зневагою відгукується про українську мову. Без опанування мови людина не може бути справжнім громадянином. І всі наші мовні обов’язки можна звести до одного: оберігати, плекати рідне слово.

Єлизавета БУРА,

випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”,

Дніпропетровська область

переглядів: 41

Останні новини від OGO.ua


Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *