Мова ворожнечі у мас-медіа: думка української школярки

24.04.2016

Ми бажаємо віднайти істину, що вперто ховається від людського ока. Часто правда маскується у темних рядках газет чи словах ведучого телепрограми. На жаль, колись безцінні та важливі слова стали швидкоплинною отруйною водою, що просочується крізь ґрунт і потрапляє в кожну щілинку людської свідомості.
Ми стали схожими на довірливих дітей, які зацікавлено спостерігають за тим, що відбувається, і вірять усьому, що чують.

…Сьогодні, прогулюючись у весняному парку, побачила газету, недбало залишену кимось на лавці. Мою увагу привернув яскраво-червоний заголовок: «Обережно! Нас оточує дезінформація!». Я гірко усміхнулася. Згадала, як 25 червня 2015 року російський портал «Журналистская правда» опублікував матеріал, у який важко було повірити. Йшлося про будівництво концтаборів на території України. Нібито, вони були призначені для «етнічних чисток» росіян. Міністерство закордонних справ України відразу спростувало цю новину, заявивши, що наша країна розпочала будівництво двох пунктів тимчасового перебування нелегальних мігрантів – у Донецькій та Миколаївській областях. Зрозуміло, що вигадка про будівництво концтаборів – абсурд.

– Что читаете? – запитав мене незнайомий чоловік і сів поруч.

Я мовчки простягнула йому газету. Він просканував очима перші рядки, скривився, а потім зіжмакав її та викинув у смітник.

– А с чего украинцы решили, что их СМИ говорят правду? Разве каждый человек может все время лично проверять прочитанную информацию?

– Зазвичай освічені люди перевіряють правдивість новин на різних ресурсах, а також беруть до уваги думку обох сторін, – я поглянула на співрозмовника, якому було близько сорока років.

– А сколько процентов населения Украины, России или даже другой страны может позволить себе проверять информацию с разных источников? Что делать людям, у которых нет этой возможности? Подумайте только, как много человек из сельских деревушек каждый день слушают новости по телевидению, глупо веря тому, что там говорят! Даже в больших городах простим жителям некогда это делать, потому что у каждого есть работа, семья и прочее проблемы. А как же узнать, где правда?

Чоловік замовк, і я зрозуміла, що він має рацію. Більшості населення доводиться просто вірити тому, що вони чують від журналістів, політиків чи відомих людей. Дуже прикро розуміти, що в кожній державі одні й ті самі новини висвітлюють зовсім по-різному, здебільшого на свою користь. Так було споконвіків між Україною та Росією.

Ще у далекому 1917 році чи не першим законодавчим актом більшовиків після Жовтневого перевороту в Росії був «Декрет про пресу» В.Леніна. Згідно з ним закривалися газети, які «закликають до непокори уряду» та «сіють смуту шляхом наклепницького перекручування фактів». Як виявилося пізніше, саме ці видання висвітлювали інформацію, яка була невигідною радянському керівництву, підривала авторитет влади.

Дуже шкода, що навіть у XXI столітті політики різних країн «перетягують покривало» на свою сторону. Вони постійно доводять власну правоту, керуючись особистими цілями, – тим самим розпалюють ворожнечу між народами. Інколи здається, що пропагандистські мотиви є скрізь: у рекламних роликах, газетах і книгах, на телебаченні і в державних установах. А що ж залишається робити простим людям? Вони постійно перебувають між двома вогнями, які невпинно пожирають віру у людяність, справедливість і, найголовніше, чесність. Буває, що високопосадовці обурюються, чому народ остаточно втрачає довіру до влади. Кому ж вірити, коли українські політики кажуть: «Геть все російське!», російські депутати кричать на весь голос: «Геть українське!», а в той час багато рідних людей розділені між двома країнами, що ворогують? Невже всі забули про міцні родинні зв’язки, сімейні цінності та любов, підтримку, співчуття?

Мимоволі згадую слова відомого українського письменника і критика, людини, яка брала участь у Першій світовій війні й повернулася живою із сербського полону – Осипа Турянського: «В душі багатьох людей живе ідея людяності й добра. Ця ідея – це поки що іскра під попелом людського самолюбства і звірячості. Та прийде час, і ця іскра вибухне могутнім огнем і спалить до тла попелище ладу, опертого на звірячій боротьбі людини з людиною й народів з народами».

Справді, штучно викликана ворожнеча між двома націями почала призводити до небаченої жорстокості з обох сторін. Шкода, що політики при цьому керують долями і життям звичайних людей, які щиро та віддано люблять свою Батьківщину. Та чи зможе хоч хтось віднайти у цьому правду?

– Дуже часто ми сприймаємо те, що чуємо, за істину. – чоловік сумно поглянув на мене, зауваживши здивування від того, що він заговорив українською. – Підступний маяк обману веде людей не в тому напрямку, але ніхто цього не помічає. Задумайтеся, чи є хоч крапля правди у словах, які закликають до вбивств і всесвітньої ненависті між народами заради держави, якою керують люди із черствими душами…

Незнайомець встав, посміхнувся мені на прощання і пішов у напрямку дороги. Дивлячись вслід чоловіку, я подумала, що він попрямував шукати свою правду. Можливо, зовсім скоро він знайде істину, яка заспокоїть стривожене серце. Залишається питання: коли українці матимуть достатньо сил, щоб самостійно творити правду і добиватися справедливості, замість того, щоб постійно звинувачувати когось у брехні?

До теми:

Як телебачення впливає на світогляд людини: погляд одинадцятикласника

Чому читати – корисно?

В Україні видано новий навчальний посібник із журналістики

Джерело фото: http://osvita.mediasapiens.ua/mediaprosvita/research/bilshist_nimtsiv_vvazhae_scho_nimetski_zmi_zobrazhuyut_podii_na_donbasi_na_korist_ukraini_nimetskiy_ekspert/
Світлана МОРЕНЕЦЬ, випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”, Хмельницька область

переглядів: 1 669

Останні новини від OGO.ua


Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *