Мій тато – герой

07.07.2020

Мій тато – герой

Я зростаю в дружній родині й дуже її люблю, люблю маму, тата, братів та сестер. Але доземно вклоняюся батькові. Чому? Зараз розповім.

Мій батько, Волошин Олексій Іванович, народився 30 березня 1969 року в місті Пирятині Полтавської області. Це містечко навіки полонило його серце. Зростав він у багатодітній родині, тому змалечку йому стали притаманними такі риси, як: безмежна  доброта, щирість, відповідальність, готовність прийти на допомогу. А ще з народження він має унікальну пам’ять. Він згадує, що в школі йому достатньо було послухати вчителя – і вдома можна було не сидіти за підручниками та не зубрити нудні правила. Він і зараз пояснює мені всі тонкощі алгебри й геометрії, фізики та хімії. Після закінчення школи вивчився на електрика й отримав водійські права. З того часу розпочалась трудова діяльність. Об’їздив не тільки всю Україну – півсвіту побачив. Заробляв кошти для своєї родини, щоб брати й сестри мали змогу вчитися. У дорозі зустрів і свою дружину, мою маму, яку цінує й береже до сьогоднішнього дня!

Безмежна любов до людей, до своєї родини, до України й покликала його на війну. У 2015 році, коли схід України був обпалений вогнем, мій батько пішов у військкомат з проханням, щоб його відправили на фронт. Йому відмовили, забракували за станом здоров’я. Та це його не зупинило. Нам, дітям, він говорив, що не може ховатися за спинами інших, коли на Україну напав агресор, який хоче загарбати її землю. Також вмовляв дружину, що саме від його вчинків залежить майбутнє дітей! Якщо він не захистить дітей, не подарує їм прекрасне майбутнє, то хто ж це зробить! На кого сподіватися? Батько оформив контракт і пішов захищати Україну! На той час він мав чудову роботу, гідну заробітну платню, але ніщо не могло зупинити його.

Три довгих роки він воював. Завжди був на лінії вогню. Захищав Авдіївку і Щастя. Був у багатьох інших гарячих точках. Уся наша родина кожного дня чекала вісточки, ми переглядали новини на всіх каналах, молилися за нього. Наша любов та кохання мами вберегли його від наглої кулі. Тато повернувся, отримав у боях багато нагород, був поранений. Тільки не любить розповідати про це. Ми не дуже розпитуємо, тому що знаємо: там він бачив ріки крові, невимовний біль, страшну смерть. Дуже важко сприймати реальність, коли твій товариш, з яким ти спілкувався, їв з однієї тарілки, спав поруч, мріяв про мир, помирає в страшному запеклому бою. Це жах!

Інколи батько розповідає скупі історії. Тоді цей великий добрий чоловік може розплакатися, як мала дитина. Я теж плачу, бо мені важко бачити в очах свого сильного, сміливого, відважного, спокійного, врівноваженого тата крик душі та невгамовний біль, який йому довелося пережити.

Ось чому я дякую батькові й хочу бути схожим на нього. Низько уклоняюся Вам, тату, що Ви захистив моє майбутнє, боровся за незалежність і соборність України! Я пишаюся своїм татом і мрію, щоб він також пишався мною. Я мрію вирости гідною Людиною. Саме так – з великої літери! Я обіцяю, батьку, захистити Вашу старість так, як Ви захистили моє дитинство!

Олексій ВОЛОШИН,

переможець Всеукраїнського конкурсу учнівських творчих робіт “Я – журналіст!”,

Полтавська область

переглядів: 164

Останні новини від OGO.ua


Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *