Після закінчення школи мріяла стати журналістом, але перевагу надала ще одній мрії – бути поруч з людиною, яку дуже кохала. Це – мій дідусь Міша. Правда, я його ніколи не бачив, бо ми розминулись у часі на один рік (його не стало майже за рік до мого народження).

Валя у 1981 році заочно закінчила Кам’янець-Подільський педінститут. Вона навчалась і працювала піонервожатою в сільській школі, далеко від дому. Потім працювала в смт. Дунаєвецькій школі вчителькою української мови та літератури. Пізніше – методистом районного відділу освіти.

Друкувалась в багатьох літературних альманахах та у районній газеті «Дунаєвецький вісник».

Школа універсального журналіста запрошує на навчання учнів 9-11 класів з усієї України

Усе її життя – це дивовижна історія, насичена різними подіями.

Валентина Богданівна Байталюк виступає у Національній спілці журналістів України під час нагородження переможців Всеукраїнського конкурсу “Я – журналіст!”

У своїй першій збірці «На околиці літа» бабуся пише:

Життя – це подолання перешкод…

Біжиш вперед по чорно-білій смузі,

Розгадуєш життя таємний код…

А спокій маревом на виднокрузі.

Через багато років здійснила свою мрію – стала журналістом, редактором районної газети. Це, як вона казала, було для неї самої несподіванкою. Її друзі казали, що це дід Міша, її чоловік, з небес повернув її мрію, якою пожертвувала заради кохання до нього.

Моя бабуся часто любить їздити у с. Вихрівку. Там залишилась хата (правда, зруйнована), де ще донедавна можна було побачити гачок від її колиски. А ще цю хату збудував своїми руками бабусин дід Станіслав, якого разом з його батьком розстріляли за сталінського режиму у 1937 році в м. Кам’янець-Подільський. Але про це дізнались рідні значно пізніше. Коли Валя навчалась у школі, вона під диктовку своєї бабусі Наді писала багато листів у різні куточки країни, шукаючи бабусиного чоловіка, але то все було марно. Лише у 1989 році репресовані були посмертно реабілітовані. Про ці страшні події Валя розповіла у документальній повісті «Цвіте терен».

Валентина Байталюк – член Національної спілки журналістів України, об’єднує місцевих поетів і творчих людей у літературно-мистецьке об’єднання «Сонях».

Але найважливіше, що вона для мене – просто друг і порадник. Ми з нею разом і на риболовлі, і на природі, і на різних літературних конкурсах та творчих вечорах. А про це можна розповідати дуже багато…

Тому я щиро дякую бабусі!

Олександр ПОГИНАЙКО,

лауреат Всеукраїнського конкурсу учнівських творчих робіт “Я – журналіст!”,

м.Дунаївці, Хмельницька обл.

The post Бабуся – мій друг і порадник appeared first on Я - журналіст.