Ранiше нiколи не замислювався, чому батьки вирiшили похрестити мене не в рiдному селi, а за кiлька десяткiв кiлометрiв. Два роки тому вони обвiнчалися, знову-таки, це таïнство проходило саме в тому мiсцi, де колись я був хрещений.

Обряди проходили в Свято-Троïцькому соборi м.Новомосковська Дніпропетровської області. Що ж спонукало моïх рiдних на таке рiшення? Але ж ϵ багато iнших церков, соборiв, храмiв? Думаю, що незвичайна аура.

Мама часто буваϵ там на свята. Я також вiдвiдував собор. Дивишся на цю споруду – такий собi дерев´яний храм, нiби нiчого такого особливого, правда, зачаровуϵ розташуванням аж дев´яти куполiв, i це , зважаючи на те, що стiни скрiзь дерев´янi! Собор скромно прикрашений, небагатий. Але ж  чому так багато людей йде саме до нього на тиху бесiду з Богом?

У храмi завжди людно. Мерехтять у пiдсвiчниках свiчки – то молитви тих, хто був у храмi. Проходить лiтургiя, зачаровуϵ спiв церковного хору. Пiднiмаϵш очi – неначе небеса спустилися пiд головний купол храму, i ця небесна блакить вiдсвiчуϵ тиху благодать, принесену  ангелами. Почуваюся якось нiяково: пiднесено i хвилююче водночас. Що ж у тобi такого таϵмничого, чому люди йдуть до тебе i знову повертаються?

Я почав шукати вiдповiдi. Виявляϵться, цей храм справдi незвичайний. Його iсторiя бере початок з часiв лiквiдацiï Катериною ll Запорiзькоï Сiчi. Козаки в той час заселили Присамар´я, а Новоселиця (сучасний Новомосковськ) стала козацькою столицею. Засновником собору був самарський полководець Антон Головатий (до речi, перший украïнський адмiрал!). Споруду побудували на кошти козакiв у 1778р. Виявляϵться, цей собор дуже унiкальний, бо в свiтовiй архiтектурi вiн ϵдиний. Будували його, як форпост, що ладен був зберегти православний дух на благословеннiй козацькiй землi. Своϵрiдною «родзинкою» архiтектури храму стало те, що будiвництво велося без ϵдиного залiзного цвяха, використовувалися лише дерев´янi шпилi. Козацька старшина, як i самi козаки, вважали, що не годиться в храмi Спасителя, розп´ятого на хрестi залiзними цвяхами, ïх використовувати.

Історiя храму поросла загадками. Спробуϵмо ïх розгадати. Вiдомо, що запрошений на будiвництво майстер Аким прибув у Новоселицю, аби почати будiвництво. Але, навiть не почавши закладку фундаменту, вiн надовго зник. Козаки навiть занепокоïлись, хотiли запрошувати iншого майстра, аж тут з´явився Аким. Весь час вiн провiв на болотах, дотримуючись сурового посту, у молитвах. Згодом на головнiй площi було зведено храм, красою та унiкальнiстю якого захоплюються навiть сучаснi митцi.

Зазнав храм i вiтрiв змiн, що iнодi сновигали буревiϵм над його куполами. 30-тi роки минулого столiття перетворили Божий храм на склад «Заготзерна». Це рiшення чиновникiв було вбивчим для дерев´яноï величноï споруди, адже замiсть слова Божого у соборi царювали пацюки та мишi. На щастя, храм чудом вистояв. Пiд час нiмецькоï окупацiï в соборi вiдновили богослужiння. При вiдступi фашисти замiнували величну споруду. Мабуть, сам Господь врятував святу обитель вiд загибелi, бо  храм встигли розмiнувати радянськi сапери. У 60-х роках знову заборонили церковнi служби у соборi, там розмiстили мiський краϵзнавчий музей. У травнi 1966 р у храмi розпочалися реставрацiйнi роботи, аж через 20 рокiв Свято-Троïцький собор знову своïм дзвоном запросив мiстян на службу Божу…

Цiкаво, що саме цей храм став прототипом для написання Олесем Гончарем роману «Собор», де письменник описав реальнi подiï з iсторiï славетноï величноï будови.

Сьогоднi храму бiльше 230 рокiв, його внесено до державного реϵстру нацiональноï спадщини, у реϵстрi ЮНЕСКО вiн значиться як культурна та iсторична пам´ятка.

…Недiля, у храмi зiбралося, як завжди, багато вiруючих. Цi люди рiзнi :  пiд куполом зiбралися багатi та бiднi, здоровi й немiчнi, вони прийшли зi своïми радостями та печалями, щастям i горем, розпачем i сподiваннями. Вiряни зiйшлися на тиху розмову з Богом, у це мiсце, де сама атмосфера зцiлюϵ душу, надаϵ сили, де роками Бог слухаϵ нашi молитви. Ось бачу родину: усi в чорному, сумнi, заплаканi очi, пiднятi до образiв з вiчним «чому? за що?».Нещодавно вони поховали воïна – сина, брата, батька, чоловiка, раба Божого… А ось прибiг молодий татусь, домовляϵться про хрещення первiстка… Скромно посмiхаϵться, поправляючи хустинку, молода майбутня наречена – за кiлька днiв нова молода сiм´я обвiнчаϵться пiд цими куполами… Цi стiни бачили багато, але мовчать, бо так треба у Божому храмi. Ми приходимо сюди за Божим благословенням, з молитвою, як i у тi давнi козацькi часи…

Нещодавно я дiзнався, що батьки готуються до хрещення молодшоï сестрички Мар´янки. Тепер я навiть не питаю, де саме буде проходити цей важливий для кожного з нас обряд. Звичайно ж, тут, у Свято-Троïцькому соборi, де iсторiя переливаϵться з церковним дзвоном, де стiни пахнуть давниною, де намолена тисячами вiрян атмосфера спонукаϵ до вiри в  краще, добре, вiчне.

Будете в наших краях – обов´язково навiдайте Присамар´я та його безцiнну перлину, заглянiть до храму, аби доторкнутися до благословенноï святинi, що даруϵ благодать на довгi роки.

Ігор ЗАМКОВИЙ, випускник Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”, учасник Всеукраїнського конкурсу “Я – журналіст!”, учень 9 класу Партизанської ЗОШ І-ІІІ ст. Дніпровського району Дніпропетровської обл.

До теми:

Отець Павло Дубінець – унікальний священик з рівненського Полісся

The post Свято-Троїцький храм – пам’ятка ЮНЕСКО і твердиня православ’я, яку увічнив у “Соборі” Олесь Гончар appeared first on Я - журналіст.

Якось я готував для своϵï рiдненькоï подарунок до 8 березня. Довго не мiг визначитися, дуже хотiлося передати всю свою любов. Взяв аркуш паперу й написав : «Мама, ти – космос!!!». Пам´ятаю, як вона розчулилася, бо матуся, як нiхто, завжди мене розумiϵ.

Так, мама – це мiй Усесвiт, бо саме вона заповнюϵ все моϵ життя. Я досi пам´ятаю всi ïï колисковi, нiжнi обiйми. Мама завжди була поряд – коли я хворiв, зiткався з першими невдачами або переживав першi справжнi успiхи. Вона повчала, допомагала, пiдтримувала, пiклувалася, молилася за мене.

Матуся, як бiльшiсть сучасних жiнок, працюϵ. Але, незважаючи на зайнятiсть (вона займаϵ керiвну посаду), мама завжди знаходить час для дiтей. Немаϵ такого питання, на яке би ми не отримали вiдповiдь, навiть якщо вона ïï не знаϵ, ми разом шукаϵмо розгадку в lнтернетi.

Мама – друг, порадник, наставник. Це дуже розумна та ерудована жiнка, сама любила навчатися i прищеплює цю любов нам. Вона завжди вважала найкращим iнвестуванням у життi – навчання. Саме матуся вчить мене пiзнавати свiт, бачити у ньому реалiï, помiчати прекрасне, розбиратися в усiх сферах життя. Матiнка допомагаϵ у навчаннi, розвитку, органiзовуϵ цiкавi вiдпочинки, разом ми багато подорожуϵмо свiтом, а разом з тим вивчаϵмо географiю та iсторiю краïн, де довелося побувати.

Мою неньку люблять i дорослi, i дiти. Ви б бачили, як тiшаться малюки, коли ми  навiдуϵмося до дитячого будинку! Уже майже рiк  допомагаϵмо дiтлахам в якостi волонтерiв. Дiти знають,  якщо приïздить моя мама,  то  буде свято з ласощами, iграми, квестами, малюнками, загадками. Малеча очiкуϵ нашого приïзду, щоразу зустрiчаϵ  бiля ворiт або виглядаϵ у вiкна. Кожен з них не залишиться без уваги, матуся приголубить, пожалiϵ, вислухаϵ. Кожного разу, коли ми повертаϵмося додому, мама не стримуϵ слiз i тiльки тихенько потираϵ руки, адже кожного разу вона пiдкидаϵ, кружляϵ, бере на руки майже два десятки малюкiв. Не обдiленi увагою й старшi дiтки: у кого домашнϵ завдання перевiрить, з ким вiршик треба вивчити, з дорослими дiвчатками пошепотiтися про щось для них важливе…

Першi моï слова, кроки, забитий м´яч, пiймана в рiчцi рибка, прочитана разом книжка – усе асоцiюϵться  з моϵю дорогенькою.

Зараз я вже майже дорослий, але, як i ранiше, часом так хочеться обiйняти матiнку та сказати ïй, як же сильно  ïï люблю!

Дякую тобi, рiдна, за все моϵ життя, за твоï недоспанi ночi, за твою активну життϵву позицiю, якоï ти дотримуϵшся, за той драйв, яким дiлишся з усiма, за твою безмiрну доброту та щирiсть!

Спасибi, матусенько, за сестричку, що з´явилася в нашому домi, завдячуючи твоïй чутностi, небайдужостi та любовi. На жаль, у нас ще багато сирiт, але я сподiваюся, що мамин приклад буде наслiдуватися. Дуже радiю з того, що нещодавно, пiсля поповнення нашоï родини, сiм´я маминого колишнього однокласника вирiшила взяти на виховання хлопчика з того ж дитячого будинку.

Матуся – приклад не тiльки для мене. Вона – зразок добросовiсного ставлення до працi, ïï поважають i цiнують як колеги, так i пiдлеглi. Мама завжди на зв´язку, готова допомогти i вдень, i вночi.

А ще мама – справжня красуня! Насправдi жодна людина, яка з нею малознайома, не вбачаϵ в нiй 43-рiчну жiночку, бо виглядаϵ вона значно молодшою!

Бувають в маминому життi й складнi моменти, але вона завжди маϵ особливий рецепт для боротьби з депресiϵю та розпачем, бо вона вважаϵ, що в таких ситуацiях необхiдно допомагати тим, хто знаходиться в бiльш скрутному становищi.

Завдяки таким людям, як моя рiднесенька матуся, свiт  добрiшаϵ i свiтлiшаϵ, бо такi, як вона, свiтять  особливим сяйвом, надiляючи всiх навколо позитивом, теплом, надзвичайною душевною енергiϵю. Люблю тебе, моя матiнко, нехай твоя добра посмiшка даруϵ свiту радiсть довгi роки. Ти – мiй Космос, мiй Всесвiт!

Ігор ЗАМКОВИЙ, випускник Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”, учасник Всеукраїнського конкурсу “Я – журналіст!””, учень Партизанської ЗОШ І-ІІІ ст. Дніпровського району Дніпропетровської області

The post “Мама, ти – космос!”: хлопець зворушливо освідчується мамі в коханні appeared first on Я - журналіст.