Народ, що не знає своєї історії, це народ сліпців (О.Довженко). Саме ці слова українського кінорежисера є важливими для нас і для наших нащадків. Вони спонукають до вивчення власного минулого.
Якщо народ не знає свого минулого, то будь-хто може скористатися такою слабкістю, висвітлити історичні факти по-своєму, задля своїх інтересів. Це відбувалось також із Україною впродовж багатьох століть. І сьогодні ми змушені виборювати право на свободу, захищаючи свою історію.
Багато з нас нехтували вивченням історії, але запитувались: «Для чого її вивчати?»
По-перше, це культура.
Спосіб життя та звичаї наших предків, які жили на теренах української держави. Неписані правила, які діють й нині.
Наступне — це усвідомлення помилок попередників.
Знання помилок історії – перевага сучасного покоління. Знаючи недоліки предків, створюємо більш прогресивні винаходи. Пам’ять про державних діячів допомагає нам зрозуміти їх помилки та не створювати конфлікти сьогодення.
Ще одним джерелом є мова.
Мова також носій історії, оскільки змінювалась та розвивалась разом із народом. Її історичним джерелом є поети та письменники різних часів та жанрів, а також люди, яке успадкували діалект рідного краю. Сучасна українська мова налічує 256 тис. слів і є мовою, що розвивається. Щодня з’являються нові слова, які ми мусимо популяризувати задля майбутнього нашої держави.
Ми вивчаємо тонкощі історії впродовж всього свого життя. На минулому будуємо майбутнє та пишемо свою історію для наступних поколінь, які будуть вивчати наші помилки та створювати світле майбутнє України!
Віталій КУЗНІЦОВ, випускник Школи універсального журналіста