Літній ранок. Червень. Сонце яскравим промінням б’є через фіранку. Тобі п’ять років.Ти прокидаєшся, витягаєш ніжки з-під тепленького та білосніжного покривальця, і чимдуж біжиш на запах до кухні. На столі лежать запашні мамині сирники із полуничним варенням. Ягідки якого, ти, як справжній бабусиний помічник, збирав саменький, своїми маленькими ручками. Після сніданку ти їдеш далеко-далеко, аж на Чорне море. По дорозі засинаєш, слухаючи бурмотіння мотора автомобіля та татового новенького плейлисту.
Зима. Морозний вечір. Тобі десять. Надворі останні дні грудня. Ви з друзями після новорічного ранку у школі, йдете додому. Закутані у шерстяні шарфи та з червоними носами розмовляєте про те, як проведете безтурботні дні зимових канікул. Цілих два тижні без школи! Це майже справжнісіньке диво. Але пакетик мандаринок від Діда Мороза це все одно краще.Чи може все-таки цукерки?
Липень. Тобі 17. Перше кохання та хвилювання перед екзаменами. Недоспані ночі , проведені у великій компанії друзів та пропущені телефоні дзвінки від батьків. Гітара, вогнище та просто безмежне зоряне небо над головою. Це останні тижні дитинства. Далі починається зовсім інше, доросле життя.
Листопад. Тобі 26. Ти вже закінчив університет та маєш сім’ю. По будинку бігає маленька копія твоєї мами. Вона ще не вміє говорити, але вправно перебирає руцями м’які іграшки. Любить молоко та манну кашу. Таке велике, але крихітне щастя.
Жовтень. Тобі всього 47. Сьогодні весілля твоєї рідної та маленької дівчинки. Вона вже зовсім доросла. Уміє варити смачний борщ та має високооплачувану роботу. Подорожує світом та мріє в майбутньому відкрити власну крамницю.Їй всього 21 рік, але вона знає ,що вона хоче від життя. Так як і її бабуся. Дві краплі води.
Січень. Тобі 60, і здається, що життя лише починається. Сьогодні Різдво. На столі лежать безліч дивовижних страв за сімейними рецептами. Пампушки з маком і вишнями – улюблені десерти внуків. Вже за хвилину за столом сидять усі рідні. Хоч і надворі заметіль, але тепло сім’ї набагато сильніше, аніж простий сніг. Ви відкрили вино. Його робив ще твій дідусь із власного винограду. Єдина пам’ять,яка залишилася від нього – це кілька пляшечок домашнього вина. Яким вже більше, аніж п’ятдесят років. Внуки бавляться із новенькими іграшками, дорослі розмовляють про своє та фотографуються. І вже за кілька годин все закінчується. Залишилися лише фото. На пам’ять.
Квітень. Тобі 90. Добігає до кінця твій життєвий шлях. Багато однокласників і одногрупників вже й немає в живих. Часто спостерігаються провали в пам’яті, але деякі моменти мають здатність зберігатися до останніх секунд буття. Це мамині сирники, полуничне варення, і домашнє вино; цікаві подорожі та сімейні вечори. І звісно, наївна та безглузда юність. Деколи шкодуєш за деякими зробленими і нездійсненими речами. Ти розумієш, що час не повернути, і прийнявши це, доживаєш останні дні. Все, що сталося раніше, не має жодного значення. Тепер ти наодинці, сам на сам разом із своєю душею. Бо, як-не-як, але народжуємося ми одні, і помирати, на жаль, маємо також наодинці. Тому, проживіть своє життя так, як хоче лише Ви. Не слухайте нікого. Життя – небезкінечне. Проживіть його гідно.
Вікторія ГАЛАЧИНСЬКА, випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”