У моєму житті зустрічались різні люди: активісти, лідери, екстраверти та спокійні, врівноважені “тихоні”. Але чомусь я не могла знайти ту людину, з якою “у вогонь і воду”. Довго намагалась виявити проблему в собі, чи справді зі мною було щось не так, чому завжди так траплялось? Як би сумно це не звучало, але я поступово звикала. Не можу сказати, що це мене ранило: я стала самостійною, покладалась на себе та знаходила красу в маленьких речах. Я більше не ганялась за чужою увагою або признанням, а навпаки: по вечорах підводила підсумки, що зробила хорошого чи корисного за день самостійно.
Як тільки я відпустила цей тягар, все різко змінилось – інше коло спілкування, вступ до коледжу, нові хобі та глибше пізнання себе. Я не намагалась бути ідеальною, просто була собою, і саме з цього моменту до мене почали тягнутись люди. Друзі пізнавались у нетипових ситуаціях, де кожна людина проявляється по-різному. Важко сказати, чи лише зміна оточення вплинула на це. Звісно, інколи бувають моменти, коли фасад рушиться і ти замислюєшся, як усе могло би бути якби не те чи інше. Але в таких моментах я намагаюсь зосереджуватись на майбутньому, яке творимо ми самі.
Тому я можу порадити лише не чекати якогось дива, а змінюватись всередині, морально зростасти та цінувати себе. Правильні люди обовʼязково зʼявляться у житті рано чи пізно. Важливо не давити на себе та вимагати неможливого. Справжні друзі будуть цінувати тебе таким, яким ти є.
Ірина Пінтя, випускниця Школи універсального журналіста