Здавна українці шанували традиції та передавали їх з покоління в покоління. Це стосується й великого свята – Різдва Христового. Як на мене, Різдво – це свято, до якого найбільше готувалися українці. Це ж настільки калорійне свято з колядками, смачними стравами на столі й теплом в душі! До того ж одне з найважливіших у релігії! Тож як святкували та чому надавали значення наші предки? Читайте далі!
Відомо, що готуватись до Різдва починали ще з літа. Під час жнив перший або останній сніп жита або пшениці відкладали окремо. Саме з нього робили всім добре відомого «дідуха». Приготування до Різдва було масштабним і старанним. Люди готували доволі їжі, виготовлялися різні наливки, вишняки тощо.
Святкова вечеря, хоч й пісна, але має аж 12 традиційних страв. Звідси її назва – Багата кутя. Кількість страв саме дванадцять, у наш час трактують, як згадку про дванадцять апостолів Ісуса Христа. Між стравами Святої Вечері на першому місці стоїть добре нам відома кутя.
У різних регіонах кутю готували по-різному. У різних місцевостях кутя мала різну консистенцію – вона могла бути густою, або ж рідкою. Також не у всіх регіонах кутю смакували з медом.
Часто варили узвар з сушених яблук, грушок, слив, вишень. На Тернопільщині його ще називали сушеницею.
Традиційно вважається, що страв має бути 12, але їх кількість і складники дещо відрізняються – залежно від місцевості і заможності родини.
Цікаво також, що на Тернопільщині та Львівщині на стіл укладали сіно тонким шаром, господиня клала на чотири кути зілля і часник. Зверху стелили білий обрус, а поверх нього часто стелився другий.
На святково застелений стіл клали хліб, і в ньому робили дірку, в яку вставляли високу воскову свічку.
Після довгого приготування родина могла сідати за стіл тільки, коли на небі з’являлася перша зірка.Перед цим був день суворого посту, під час якого ніхто не мав права їсти, окрім малих дітей, яким давали трішки вареної картоплі. Вважалося, що на Святвечір до оселі могли завітати духи предків, тож навіть, сідавши, деякі родини дмухали на лаву для того, щоб згонити духів.
Починали вечерю з куті. Їли всі з спільних мисок і пили з одного кухля, що символізувало мир і злагоду в сім’ї впродовж року. Окремі тарілки і ложки ставили лише для покійних родичів, або того з родини, кого не було в цей вечір вдома. Несподіваний гість віщував щастя на цілий рік, тому йому старалися догодити.
Згодом, розділивши вечерю з родиною, в деяких регіонах України молодь збиралась та ходила колядувати по селах.
Місто Березне, 1930-ті рр. Вертеп храму Різдва Пресвятої Богородиці.
Джерело: Березнівський краєзнавчий музей.
Це одне з багатьох фото, які ви можете знайти у мережі інтернет або з інших джерел, що свідчить про неабияку любов та пошану наших предків до Різдва та й загалом до свят, традицій. Тож шануймо, оберігаймо і ми свята, традиції, колядки – нашу історію, наше минуле! І сподіваюся, що в українського народу буде достойне майбутнє!
Євгенія СПІВАК, випускниця Школи універсального журналіста