Еміграція – явище не нове. Чимало людей проживають поза країнами, у яких народилися, сумуючи за рідними людьми та місцями.
Підтвердженням цього стануть події на Сході України.
Яскравим прикладом може слугувати будь-яка сім’я, яка постраждала під час воєнних дій. Багато людей-патріотів воювали за свою рідну землю, змушені були виїхати за межі свого міста чи своєї країни, через погрози неможливість працювати, навчатися, а хтось навіть втратив дах над головою.
Навіть за межами рідного краю ці люди зробили дуже багато добрих справ для своєї Батьківщини, а саме: велику кількість акцій, благодійних марафонів для постраждалих під час антитерористичної операції.
Іншим, не менш доцільним аргументом, стане приклад із біографії письменників, яких висилали за межі рідної країни через те, що вони своєю творчістю хотіли розповісти тодішній владі про проблеми, які турбували людей на той час.
Прикладом може слугувати літературна спадщина Тараса Григоровича Шевченка, який майже в кожному своєму творі писав про тяжку долю селян. У його поетичних доробках завжди поставали проблеми селянства або обвинувачення й образи панів, які не допомагали бідним верствам населення, а тільки використовували їх у власних інтересах. Але Тарас Шевченко навіть у період заслання, не маючи змоги писати й малювати, сумував за Батьківщиною й хотів змінити життя багатьох людей і України на краще. Він ніколи не здавався й не змінював своєї мети впродовж усього життя.
Завжди потрібно йти до кінця, і як годиться справжньому патріоту – змінювати долю рідного краю на краще.
Ярослав ЛЯШЕНКО, випускник Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”