Недоторканна безодня. Світло в кінці поглинаючого тунелю. Невже це жалюгідне життя закінчилося? Руки тягнуться вгору в спробах ухопитися за сяйво, що так манить. Тебе поглинає тяжка мука, і серце болісно стискається. І ось — ця благословенна мить.
Доброго ранку. Тебе вітає ще більш жорстка реальність, ніж кошмарна ніч. Так думала я раніше, але все не вічне. Навіть після найтяжчої ночі приходить ніжний світанок.
До чого я веду: моє життя дуже змінилося. Щодня замість апатії я відчуваю блаженний спокій і бажання жити. Кожного ранку я маю смачний сніданок, йду до школи ранковою прохолодою, слухаю улюблену музику і приділяю час собі. У школі мене вітають друзі, вчителі з теплотою дивляться на мене та на мої результати. Що може бути краще? Моє життя стало спокійним, але наповненим щастям.
Чи важко бути щасливим? Зовсім ні. Коли тебе оточує хороший колектив, коли всі привітні й доброзичливі, тоді навіть найважча робота стає значно легшою, а душу наповнює те саме щастя.
Не варто заганяти себе в неіснуючі рамки. Будь собою і насолоджуйся життям. На будь-якій дорозі з’являтимуться перешкоди, але йди вперед і пам’ятай: ти сильніший за смуток і поглинаючу депресію.
Тому не бійся йти на зустріч мріям. Попереду ще багато світанків, які чекають саме на тебе.
Вікторія Мартиненко, випускниця Школи універсального журналіста